Чому нам так складно похвалити іншого? – Людмила Калабуха

–  Я вражений вашою красою та розмовою, сьогодні будете мені снитися. – сказав мені чистою російською турок на ім’я Божий Страх. Ну не зовсім – щось типу Естрах його звали. Це я так намагалася запам’ятати.

І погляд в нього був такий відкритий, глибокий, чесний. Як у всіх пройдисвітів.  

А коли Страх Божий (чи як там його) завозив нашу групу на всякі фабрики, кожний другий закупився на кілька тисяч євро хутром, діамантами та килимами (хто там плаче, що в людей нема грошей, ви б це бачили!).

Я реально кайфанула, спостерігаючи, як працюють турецькі продавці!

Що вони роблять?

Говорять компліменти!⠀

А ще приміряють, надягають, застібають, знімають. Всім своїм виглядом демонструють захоплення.

От як тут не дати?
Тобто не купити (обмовка по Фрейду)

Наші дами просто розтікалися під пісні Олега Винника про “Ніно” (це ж треба так знати свою цільову аудиторію). Пили шампанське та розчулено вивалювали за все це якісь просто шалені гроші.
От чому  нас не так продають?
Чому нам так складно похвалити іншого?
Навіть за гроші?

Ми – травмовані діти травмованих радянських батьків, виховані в суспільстві недолюблених та недохвалених людей.

Згадайте себе, коли приносили «відмінно» чи найвищі бали, що ви чули?

Нас ніхто особливо не хвалив, і ми не навчені це робити. Навіть лайк чи коментар залишити людині в соцмережах – проблема.

Це ж нормально і правильно – хвалити своїх дітей, друзів, коханих, клієнтів, колег чи просто випадкових людей, які красиві, щось добре зробили, чогось досягли, в чомусь нам допомогли. Яким дійсно пасує те, що ми пропонуємо!

Так почнімо це робити. Сьогодні. Зараз!

Тоді всі люди точно захочуть купити у нас та знайдуть гроші, щоб заплатити їх нам, а не спритним турецьким (чи будь-яким іншим) продавцям.⠀І буде нам все – щастя, любов і гроші. Регулярно 🙂