Лікарське самоврядування – одна з тих сфер, про яку люди мало задумуються. Що воно таке і для чого? Може, якась чергова загальноукраїнська профспілка, яка буде збирати зі всіх гроші і невідомо що робити?
Насправді, лікарське самоврядування – гільдії, які в Західній Європі почали формуватися на початку XIX століття, захищали інтереси своїх членів, підтримували розвиток медичної практики і науки. Гільдії лікарів мали вагомий вплив на розвиток і формування національних медичних систем.
В Україні сьогодні є професійні спілки, комітети, різні об’єднання… Понад 160 різних структур, які йменують себе частиною лікарського самоврядування. Але єдиної структури, яка б могла захистити права спільноти всіх медиків, була справді дієвою всередині країни і знаною на міжнародній арені, нема. Що ж робити?
Як воно було у Європі?
Сфера діяльності медичних гільдій у Європі стала поступово розширюватися разом із запровадженням систем обов’язкового соціального, а пізніше – державного медичного страхування. Саме тоді сформувалися медичні палати та медичні ради як громадські організації, що забезпечували захист, у тому числі й юридичний, особам, які займалися офіційною медичною практикою.
Вже до початку ХХ ст. практично в усіх країнах Європи відбулося об’єднання численних розрізнених громадських медичних організацій у національні медичні асоціації, палати тощо.
Еволюція медичного самоврядування продовжилась, коли було створено Постійний комітет європейських лікарів у 1959 році, коли в Амстердамі об’єдналися шість національних медичних асоціацій. Головна мета діяльності Комітету — захист стандартів медичної професії та підтримка її ролі й функцій у європейській спільноті.
А як є в інших країнах?
У Німеччині існує дві окремі структури: Палата лікарів і Палата стоматологів. Німецьке лікарське товариство є однією з найпотужніших і найповажніших лікарських спільнот світу. Воно представляє інтереси понад 470 тис. лікарів країни і є центральною організацією в системі лікарського самоврядування.
Німецьке лікарське товариство — це об’єднана асоціація 17 Земельних лікарських палат (Landesärztekammer) у федеральній системі, що відіграє важливу роль у розбудові професійної політики, соціальних і законодавчих процесів у сфері охорони здоров’я.
Кожен лікар Німеччини є членом Товариства через обов’язкове членство в одній із Земельних палат.
Така самоврядна організація звільняє уряд й органи державного управління від багатьох організаційних клопотів, а товариство є компетентним партнером у забезпеченні якості медичних послуг і сфери охорони здоров’я в цілому (за допомогою самоконтролю та власної відповідальності).
Держава відповідає за навчання лікаря на медичному факультеті університету та надання йому дозволу на провадження лікарської практики. Післядипломна професійна освіта (спеціалізація) і безперервний професійний розвиток — сфера турботи лікарського самоврядування.
В Чехії існує три медичних “комори”: комора лікарів, комора стоматологів, комора фармпрацівників. Вступ в комори для лікарів є обов’язковим. Особливістю чеської комори є те, що представництво на конференцію, яка обирає керівні органи, формують як регіональні комори, так і асоціації лікарів за спеціальностями.
Відмінністю та важливою особливістю словацького самоврядування є добровільне членство в коморі. Членом може бути будь-який лікар, який закінчив медичний університет чи факультет. Членство в коморі виникає через запис в реєстр лікарів за власним бажанням лікаря. При цьому в словацькій коморі виникли традиції надання пільг для своїх членів. Також членом комори можуть стати і лікарі, які не займаються лікарською практикою на території Словаччини.
Особливістю лікарського самоврядування Польщі є те, що створена єдина централізована Лікарська палата, до якої зобов’язані вступати всі лікарі, які займаються практикою в Польщі. Без погодження з палатою не може бути прийнятий жоден “медичний закон”.
У Сполучених Штатах Америки відсутня централізована або чітко організована система лікарського самоврядування. Натомість існує більше 200 професійних медичних організацій, які мають різну роль та функції. Втім, лише кілька організацій мають відповідний юридичний статус та повноваження.
В Україні до сьогодні медичне самоврядування відсутнє. Є безліч громадських організацій, що об’єднують лікарські середовища за спеціалізацією. Проте вони не мають юридичних інструментів і важелів характерних для європейських самоврядних організацій. Вони розпорошені і вирішують дрібні проблеми своєї спеціалізації, але не вирішують проблем лікарських.
Усі спроби створити самоврядну лікарську організацію досі закінчувалися провалом. Враховуючи функції, які прописували ініціатори створення, ці спроби були більше схожі на створення політичного інструменту для використання медиків, або ж чергової схеми заробляння грошей.
Чи заслуговують українські лікарі на силу, яка буде відстоювати їх професійні інтереси? Чи пов’язаний стан системи охорони здоров’я в Україні з тим, що медики не брали участі в її формуванні? Цілком можливо. У Києві багато років боялися консолідації всіх лікарів у єдину потужну силу, яка об’єднавшись не буде вже терпіти умови, в яких перебуває медицина і медики.
Реформа вперше дала надію на відродження медицини в Україні, показала маленький проблиск світла в кінці тунелю. День, коли медицина буде відповідати європейським нормам ще далеко, і до цього моменту потрібно пройти довгий шлях. Потрібно об’єднатися, вміти радіти перемогам, а водночас – виявляти недоліки і виправляти їх, брати уроки з поразок. І закон про лікарське самоврядування має стати одним із наступних кроків в реформуванні української медицини.
