регіональні новини
Написати нам
08 Квітень, 18:03
Наталка Добрянська: «Якщо ви хочете завтра мати щось більше, то сьогодні мусите почати щось для того робити»

Якщо я хочу, щоби щось було присутнє у моєму житті, то я для цього щось роблю. Не чекаю, коли хтось зробить це для мене. Беру ситуацію у свої руки і роблю. Кожного разу, починаючи щось нове, я не впевнена навіть на один відсоток, що все вийде так, як я цього хочу. Проте роблю. І сподіваюся, що у мене вийде. Шукаю однодумців. Тих, хто підтримає. Дякую тим, хто не стоїть на заваді. Погодьтеся, це також важливий момент, коли вам не пхають палки у колеса. Багато працюю. Іноді допрацьовуюся до режиму автопілоту. Це той стан, коли на останніх морально-вольових добираєшся додому і безсило впадаєш у багатогодинний сон. Щоби на ранок знову мати сили піднятися і рухатися далі.

Про що це я? Про своє, улюблене. Про освіту. Часто чую до себе фразу «Як тобі добре! Ти стільки всього вмієш!» або ж «Класно тобі, скрізь їздиш, маєш можливість вчитися новому». Хтось говорить щиро, дійсно радіючи. Хтось із непідробною ноткою заздрощів. «Так, класно!» – відповідаю. Бо чому ж ні? Маю можливість їздити і навчатися новому. Бачити чийсь досвід, ділитися своїм. Дискутувати, ставити запитання, пропонувати своє бачення і всього багато різного. Хіба ж погано? Абсолютно ні. Після таких розмов з колегами/колежанками виникало запитання у відповідь:

«А що тобі не дозволяє так само піти/поїхати, навчитися/поділитися?»

І тут, власне, накривало від пояснень: час, зарплата, сім’я, держава, адміністрація і т.д. Іноді у мене закрадалася думка, що я з ними не живу і не працюю в одній країні, ніби ми не в рівних умовах. І ще одна класна відповідь, яку я чула: «Якби я знала, що ти поїдеш, то і я б поїхала». Накрило остаточно. Чесно. Бо якби я чекала, щоби хтось поїхав зі мною, то я б нікуди не їздила. Скільки разів я одна-однісінька поривалася у далекі освітянські мандри… Думаєте, не страшно? Ще й як страшно. Але невідоме манило більше, ніж страх.

Що я отримала від цих мандрів? Не лише досвід, ідеї, натхнення. І так, я не отримала матеріальних дивідендів. Від цих мандрівок-навчань я отримала, мабуть, найважливіше – людей, з якими мені комфортно (сподіваюся, що їм також зі мною незле). Людей з різних куточків України, які завжди раді зустрічам. Які пишуть, телефонують, їдуть. Людей, в яких можна попросити поради і підтримки. Навіть при умові, що вони мешкають у протилежному куточку країни.

Чому це є у мене? Мабуть, тому, що не шукала тисячі причин, чому я не буду чогось робити. Тому, що шукала тисячі можливостей, аби змогти зреалізувати ідею. До речі, остання освітянська мандрівка була саме такою – коли шукала до останнього і лише о 5 ранку зрозуміла, що можна кричати «Ура!». Мабуть тому, що завжди хотіла і хочу, щоб вчитися було цікаво. Не боялася запитувати. Не боялася відмов. Не спекулювала на питаннях зарплати. Вона, до речі, в мене така ж, як і у всіх. До чого це я? Якщо ви хочете завтра мати щось більше, то сьогодні мусите почати щось для того робити, а не просто хотіти. Хоча б один маленький, але крок. Не для когось. Для себе.

  • 0
  • 557

Схожі публікації