Дорогі краяни! Відчув, що назріла потреба звернутися до кожного з Вас. Адже 25 жовтня у житті нашої громади відбудеться знаменна подія – уперше обиратимемо голову свого повіту – Стрийської ОТГ. Перед цим доленосним днем намагаюся якомога більше зустрітися віч-на-віч, однак розумію, що через обмежений час і пандемію поспілкуватися з кожним практично неможливо.
Не буду переповідати свою біографію, бо більшість із Вас добре знають, хто такий Олег Канівець. Так, це той, народжений у Нежухові хлопець, який колись учився у «шостій» та «другій» стрийських школах. Той, хто гасав із футбольним, чи волейбольним м’ячем, захищаючи честь свого двору, своєї вулиці, а згодом і свого міста.
Дякуючи Богу і батьківському вихованню, здобув вищу освіту, працював у Львові та Києві, але серцем завжди був тут – у Стрию. Це місто дало мені наснагу на всі подальші кроки. Стрияни – своєю мудрістю і порядністю дали мені дороговказ, з яким я крокую по житті.
Певно, не один з Вас чув про мене різноманітні гидотні речі. Не здивуюся, якщо завтра про мене напишуть, що Канівець особисто допомагав Путіну окуповувати Крим, чи з власної кишені фінансував утечу Януковича та вибори Зеленського. На всі ці абсурдні звинувачення я реагую цілком спокійно. Знаєте, друзі, я вже достатньо прожив і багато пережив, аби злитися на кожен наклеп. Я не маю жалю. Бо все бачить Господнє Око, а жителі Великої Стрийської Громади – люди мудрі і здатні відрізнити брехню від правди.
Я – стриянин. Стрий – це місто, яке дало мені силу, талант і дорогу у світ. І мій обов’язок – повернути рідному місту борги. Своїм досвідом, своїм умінням, своїм бажанням.
Я не маю у Стрию жодного бізнесу. Я не вкрав у наших дітей жодного шкільного майданчика. І не дозволю цього більше ніколи жодному місцевому олігарху. Поки одні обкрадали наших дітей, я започатковував центри «Завтра», в яких сотні наших діток отримали поради фахівців щодо свого подальшого зростання. Я не заробляв на цьому. Але все ж таки отримав за це велику моральну нагороду, коли днями на розі Валової та Незалежності мене перепинила невідома жінка і сказала: «Пане Олеже, дев’ять років тому мій Юрко ходив на тестування у ваш центр, взяв собі то до голови і почав займатися комп’ютерами. Нині вчиться вже на третьому курсі в політехніці. Дякую вам, що показали йому дорогу».
Мусимо розуміти, що обираючи владу, навіть на місцевому рівні, ми обираємо не своє нинішнє благополуччя. Ми обираємо майбутнє наших дітей. Бо коли вони змалечку житимуть у комфортному місті, чи селі, матимуть гарну освіту і добрий лікарський догляд – перед ними відкриється весь світ. І вони, наші діти, зроблять кращою не тільки рідну Стрийщину, а й усю Україну. Для мене це дуже важливо. Моя бабуся у страшні часи із восьми дітей втратила трьох. Мого дідуся із Завадова оголосили куркулем, і він знайшов вічний спокій у сибірських снігах. Цього ніколи не має повторитися. Як ми нині дбатимемо про своїх дітей, так завтра вони дбатимуть про нас, про наше місто і про нашу країну.
Тому я ніколи не допущу, аби в наших парках замість зелених зон, спортивних і дитячих майданчиків будувалися ресторани. Ніколи не дозволю, аби наша центральна Площа була прихистком для пияків, а не місцем для спілкування та культурного відпочинку. Я готовий дати по руках кожному захланному бізнесмену, який спокуситься хоч на один квадратний метр шкільного подвір’я.
Краяни! Я йду на голову нашої Стрийської громади. Іду з повагою й однаковим ставленням до кожної людини, незалежно мешкаєте Ви у Стрию чи в Нежухові, в Бережниці чи в Жулині, у Дашаві чи в Підгірцях. Тільки разом, тільки підставивши один одному плече і потиснувши один одному руки, ми зробимо свій край успішним і щасливим.
Прошу всіх прийти і проголосувати 25 жовтня на виборах голови Стрийської громади. Голосуйте за те, щоб кожному з нас було затишно на нашій землі. І – головне – не сваріться. Бо жодна політика не вартує навіть однієї сльозинки на щоці ваших рідних. Давайте віддамо свій голос за усмішки на обличчі наших дітей.
