Російська тимчасова окупація: як це було понад сто років тому в Галичині | Львівська мануфактура новин
Підтримати проект
регіональні новини
Російська тимчасова окупація: як це було понад сто років тому в Галичині
03 Серпня, 10:11

Російська тимчасова окупація: як це було понад сто років тому в Галичині

Сьогодні російський окупаційний режим в захоплених регіонах України копіює практики понад столітньої давнини. Аналітична група Бункер INFO пропонує поглянути на те, що творили росіяни в Західній Україні в 1914-1915 роках під час Першої світової війни, аби краще розуміти їхні наміри та ефективніше їм протидіяти. 

Українство – головний ворог

На початку серпня 1914 року розпочалася Перша світова війна, а 3 вересня росіяни вже зайшли у Львів. На ратуші вивісили російський триколор, середньоєвропейський час змінили на петроградський. Усі вивіски на крамницях, установах і трамваях переписали російською мовою, а в обіг за заниженим курсом впровадили рублі.

Окупаційний режим очолив генерал-губернатор Георгій Бобринський.  «Я буду учреждать здесь русский язык, закон и строй», – відразу заявив він.

Під його загальним керівництвом створили Львівську, Тернопільську та Чернівецьку губернії, кожна з власним губернатором і штатом чиновників.

Але якісь цих чиновників не витримувала жодної критики. В більшості це були люди без вищої освіти, хабарники та самодури.

Окупантам активно допомагали колаборанти – русофіли або москофіли. Ще до війни російський уряд щедро їх підгодовував. Лідер колаборантів Володимир Дудикевич навіть удостоївся честі бути прийнятим царем Миколою ІІ.

Після російського вторгнення русофіли сподівалися зайняти високі посади в окупаційній адміністрації, але Бобринський їм не довіряв.  Тому максимум, на що вони могли претендувати це вакансії перекладачів, діловодів та секретарів.

Для російських окупантів українських рух став найбільшим ворогом. Його вони називали мазепинством, стверджували, що це продукт німецької змови проти «русского мира».

Навчання українською опинилося під забороною, так само як і видання українських часописів. Ліквідували Наукове товариство ім. Т. Шевченка, «Просвіту», спортивне товариство «Січ» та інші організації.

За кілька місяців жандарми провели 1200 арештів, 578 людей вислали у віддалені райони Росії.  До кінця окупації лік репресованих йшов на тисячі.

Церква – зброя окупантів

Більшість галичан були греко-католиками, а в російській імперії унійну церкву давно заборонили.  Микола ІІ направив до Галичини архієпископа Волинського Євлогія  з місією активно навертати населення до православ’я.

«Государственное объединение Галичины с Россией только тогда будет прочно, когда она объединится и в нашей родной православной вере. Если же она останется в унии, то она буде таким опасным гнездом украинско-мазепинского сепаратизма, который доставит нашему правительству много забот, мы приобретем вторую Финляндию», – стверджував Євлогій.

Генерал-губернатор Бобринський видав указ, за яким якщо 75% населення села просить православного священника, влада зобов’язана його прислати. А в приходи, де немає постійного унійного отця, православного батюшку можна було спрямувати навіть на вимогу меншості громади.

Російське МВС рекомендувало взагалі не опитувати людей. Мовляв, нового  православного священника вони й так радо приймуть.  А дехто не помітить різниці.

Але різниця кидалася у вічі. Більшість присланих батюшок – це малограмотні ієромонахи Почаївської Лаври. А серед греко-католицьких отців переважали випускники  богословського факультету Львівського університету.

19 вересня 1914 року був арештований митрополит Андрей Шептицький.  Його під охороною доправили спочатку до Києва, а потім вглибину росії.

Та весною 1915 року провал релігійної політики окупантів став усім очевидний. З 1873-х греко-католицьких парафій цілком або частково перейшли на православ’я лише 86 – менше 5%. З 2 тисяч унійних священників заледве 29 навернулося в нову конфесію. І далеко не всі з ідейних мотивів.

Терор як реакція на поразки

Вже на початку травня австро-німецькі війська розпочали так звану Горлицьку військову операцію, в результаті якої деокупували майже весь край.

Зазнаючи поразок та відступаючи, росіяни активізували репресії.

Генерал Микола Іванов наказував: «Во избежание вербовки мужского населения в возрасте от 18 до 50 лет в ряды австро-венгерской армии в местностях, оставляемых русскими войсками, всех мужчин этого возраста высылать в Россию, в Волынскую губернию».

Масово захоплювали й заручників, висилали також підозрюваних у шпигунстві та неблагонадійних.

В серпні на території Російської імперії опинилося до 100 тисяч галицьких «біженців», значна частина яких була зовсім не  біженцями, а депортованими особами.

Тимчасова окупація Галичини та Буковини завершилася. Була ще друга серія в 1916 році, але тоді росіяни контролювали значно менші території і до Львова не дійшли.

  • 0
  • 741
Схожі публікації