Президентоманія, яку спостерігає український народ, – не що інше, як концерт, розіграний двома режисерами.
Виглядає, що у президентському забігу 2019 року змагаються два важковаговики – Петро та Юля, всі інші діють за олімпійським принципом: головне – участь. Правильніше буде сказати, що всі інші є членами команди двох важковаговиків, така собі політична «підтанцовка».
Як на мене, кожен з технічних кандидатів має своє завдання, десь відгризти самому, а десь не дати відкусити опоненту.
Грошей ніхто не шкодує, головне виконати поставлене завдання. Всі міста та дороги засіяні бордами, ціна одного – від 5 до 10 тисяч гривень в місяць, створюють штаби, наймають піарників, технологів, агітаторів. Україною курсують автобуси, возять людей туди-сюди на зустрічі з вождями і партійні заходи. Це мільярди і мільярди наших грошей.
Зрозуміло, що гроші вкрадені. Але ж де в Україні обертаються такі величезні суми? Може, сусід з півночі трохи підкинув?
Якщо би спрямувати ті гроші в реформи та економіку, можна збудувати сильну країну і ще залишиться позичити Німеччині та Франції, бо вони, у порівнянні з нами, – жебраки.
Ми є казково багатою країною. Камази вивозять, вивозять і не можуть вивести. Мільярди і мільярди гуляють у тіні, а хворі діти помирають, бо волонтери вже не в силі назбирати на операції.
Довкола все сиплеться, грошей не вистачає ніде, обшарпані лікарні, закривають школи, стогне економіка, загинається середній та малий бізнес, органи місцевого самоврядування – жебраки.
Але то таке, головне – булава, і потім всі стануть щасливими.
Хто заробить на виборах – віддадуть зі сторицею за п’ять років каденції. Три місяці заробітків не покриють п’ятирічного жебракування.
Чи може перемогти третій? Ні, ціна питання дуже висока.
