Віталій Надашкевич: “Багатства не надрукуєш і не напрацюєш, а лише “cкреативиш”

Думаю, чимало людей задавалися питанням: чому ми, мешканці знедоленої України, на порозі багатої Європи, так бідуємо, чому водій львівського трамваю заробляє не вдвічі, не втричі, а на порядок менше свого колеги з Берліну. Впевнений, що не лише я, але й багато співгромадян не хочуть чути тої маячні про низьку ефективність праці українців, якою політики з екранів ТВ пояснюють наші невдачі – “неефективно працюємо, неконкурентні – тому й бідні” – ось що часто можна почути. Поміркуймо над логічністю такої тези, а заодно і над тим, як в реальності підвищити добробут в Україні.

Про яку різницю в ефективності праці берлінського та львівського водія трамваю можна говорити, якщо і один і другий їдуть  по маршруту, відчиняють й зачиняють двері на зупинках,  продають квитки, а отже виконують аналогічні чинності. При цьому львів’янин працює не в кліматизованому салоні, а в мороз і спеку, не на цивілізованих вулицях, а на таких, де той хто має дорогого воза – той і правий. То може він – львівський водій – ефективніший, адже виконує свою роботу у важчих умовах та ще й за менші гроші?

Суть проблеми полягає у тому, що хоч обоє перевозять приблизно однакову кількість пасажирів, однак львівські платять за квиток значно менше, а отже і високу зарплату не має звідки платити. Чому ж так є?

Одна з пасажирок  є перукаркою і щоб спромогтися більше платити за транспорт мала б і сама більше заробляти, а це буде можливо лише тоді коли її клієнти: вчителі, продавці, лікарі, двірники і підприємці в свою чергу стануть багатшими і зможуть більше витрачати на свій зовнішній вигляд. Отож і водій трамваю, і перукарка мало заробляють не через низьку ефективність своєї праці, а через низьку ефективність усієї господарки.

Часом уряд “роздобрюється” і підвищує всім бюджетникам зарплату, а для усіх інших піднімає її мінімальний рівень. Чи може це зробити окремих людей і весь народ багатшими?

При збільшенні номінальних доходів населення економіка не може самостійно генерувати більшу кількість товарів і послуг, ціни на них зростатимуть, а громадяни, в тому числі й водії електротранспорту, стануть багатшими лише на папері. Розкручуватиметься колесо інфляції. Але можливо хоча б імпортні товари та подорожі за кордон стануть українцям дешевшими? Знову ж таки ні. І це звичайний  наслідок популістської політики уряду.

Але які ж причини багатства народів? Чому берлінські пасажири спроможні значно ліпше оплачувати працю водіїв та перукарок, аніж львівські? Справа у тому, що німцям вдалося розробити чимало якісних сучасних продуктів, які успішно продаються в цілому світі. Наприклад автомобілі Mercedes. Завдяки цьому працівники фабрики Mercedes добре заробляють й можуть більше платити за трамвайну подорож.

У Румунії та Україні також є автомобільні фабрики: Dacia, ЗАЗ. Чому ж їхні працівники заробляють відчутно менше? Річ не лише в “меншій унікальності ” цих машин, що унеможливлює закладати високу додану вартість, але й в тому, що у Німеччині, окрім Mercedes, є чимало інших виробників автівок. І кожен з них прагне переманити досвідчених кваліфікованих працівників до себе. Якщо заводи Mercedes знизять ставки, спеціалісти перейдуть до BMW, Porsche, Volkswagen. Натомість, якби ЗАЗ підняв зарплату в 5 разів то на одне місце претендувало б з десяток кандидатів, кожен з яких був би готовий виконувати роботу за значно меншу платню, аби б тільки отримати працю.

Отож, говорити про те, що видатність роботи львівського водія і донецького шахтаря є низькою – зі сторони політиків не грамотно, не правильно і, головне, має бути образливо для трударів. Дякуючи інноваційності, знанням, досконалим управлінню та організації праці німці заробляють набагато більше від українців – справа в цілій системі і вона, як веде людей уперед, так і тягне їх з собою на дно.

Українські політики по-своєму розуміють можливості підняття конкурентності нашої господарки й запевнюють, що без змін трудового права, не на користь працівників – можливості легко наймати і звільняти людей, нам не обійтися. Однак під цими поясненнями криється лише один мотив – ще більше закріпачити народ з метою поповнення своїх офшорних рахунків. Ані для пересічних громадян, ані для цілої країни користі від умов жорсткого капіталізму не буде. Поясню це на наступному прикладі: невеликий підприємець знаходить вільну нішу – спортивне взуття. Він бере свої заощадження, залучає кредит і засновує невеличку фабрику. Після чималих клопотів йому врешті вдається організувати процес – взуття виробляється і продається, в касу поступають гроші, працівники отримують зарплату. Так справи ідуть місяць, другий, а на третій в порту кидає якір корабель з Китаю і його трюми переповнені дешевими кросівками. А разом з ними він привіз смертний вирок внутрішньому промислу. Якщо ж уряд хоче позмагатися з Піднебесною в “кросівковій конкурентності ”, то українцям слід погодитися працювати 12 годин на добу, 6 днів на тиждень за 100 євро в місяць і посилати на фабрики своїх 5-тилітніх дітей.

Якщо ж ми хочемо побудувати сучасну державу з добробутом і гідними заробітками, то маємо прагнути зробити нашу господарку, не конкурентоспроможною, як китайська, а інноваційною, як німецька. Якщо наші підприємства вироблятимуть так само багато товарів потрібних світові, як продукують німецькі, то і водій трамваю, і лікар,і вчитель зароблятимуть як в Німеччині. Іншого шляху немає.

Хтось може слушно зауважити, що, окрім Німеччини, існують ще й США з значно слабшим експортом і не гіршим рівнем життя. Попросту США експортують трошки по-іншому, їх експорт завуальований – вони пропонують не інноваційні продукти,а саму інноваційність. Google, Facebook, MS, McDonalds, Starbucks, KFC, голлівудські фільми, інвестиції – ось той маркетингово-інноваціний екстракт, на експорті котрого США заробляють триліони. І в 21 сторіччі нема альтернативного шляху – багатство не заробити на  “конкуренційних ” заводах і фабриках, які ефективні хіба що з огляду на витискання людського поту і сліз, його не надрукує НБУ, багатство можна лише  “скреативити ”.