Ганебна епопея з виборами у 87-му Надвірнянському окрузі на Івано-Франківщині очікувано перейшла у свою чергову фазу – в суди. Відверто кажучи, уже не має жодного значення, кого нарешті визнають офіційним переможцем. В очах більшості українців жоден із них не матиме ані довіри, ані легітимності.
Натомість у всій цій історії програла українська виборча система, програла наша політична культура. Хіба може бути інше, коли змагаються не переконання та ідеї, а олігархічні гроші та адміністративний ресурс.
Очевидно, що щоб хоч якось знівелювати державний сором уже наступного дня після голосування слід було визнавати вибори недійсними і призначати нові елекції. Однак це не входило в плани жодної зі сторін. Гадаю, вони небезпідставно вважали, що за умови чесної кампанії перемогу здобуде Руслан Кошулинський.
Я вважаю точно так само. На жаль, у Руслана не виявилося ані безлімітної підтримки влади, ані безлімітних коштів. Хоча чому «на жаль»? Насправді, на щастя. Бо раз як у його ситуації можна говорити про перемогу. Не персонально Кошулинського, а нашу спільну. Наразі маленьку, але таку, яка може стати надійним дороговказом для всіх державницьких політичних сил. Чи не вперше за останні кілька виборів проукраїнського кандидата Кошулинського підтримали не лише його рідна партія, а й інші свідомі політичні сили. У тім числі й «Громадянська позиція». Переконаний, якби до цієї підтримки долучилася ще хоча б одна парламентська партія, яка на словах не ототожнює себе з владою та олігархами, Вірастюку з Шевченком не мало б сенсу битися за першість.
Проте високий результат спільного кандидата доводить, що об’єднання зусиль – це єдиний можливий шанс проукраїнськими силам протистояти олігархам і адмінресурсу. І наступний серйозний екзамен уже не за горами – у жовтні вибори міського голови Харкова. Там буде надзвичайно важко перемогти. Там змагатимуться великі гроші «нащадків» Кернеса, і ще більші – тих, хто прагне взяти місто для нового переділу. І в цій ситуації – ще один шанс продемонструвати свою єдність, поставивши українські інтереси вище партійних і особистих. Вибори на Івано-Франківщині продемонстрували, що шанс для об’єднання існує. Головне зробити правильні висновки з «надвірнянської ганьби».
P.S. Ще один цікавий момент: якщо на виборах стільки порушень, що доводилося скасовувати результати на дільницях, виникає логічне питання: чи дізнаємося ми прізвища людей, які фальшували протоколи, вкидували бюлетені, чи, навпаки, їх знищували? І що очікує на цих фальсифікаторів у разі викриття: тюрма, чи, може якісь санкції?
