«Дуже боляче, коли бачиш муки своєї дитини»: Віра Лемець із Турківщини просить допомоги у лікуванні сина

реклама

«Це дуже бажана і очікувана дитина. В нас із чоловіком 12 років дітей не було. Коли дізналась, що вагітна, на сьомому небі була. До 5-го місяця жодного дискомфорту. Ходила на роботу, виконувала домашні справи. Почувала себе чудово. А потім, раптом, почали підтікати води. Мене взяли на збереження. Протримали до сьомого місяця, а далі кесарили. Дитинку по народженні одразу забрали до реанімації. Через два місяці нас виписали. І все було чудово, знову до 5 місяців. Хлопчик «пас коні», махав ручками, гу-гукав. А в якийсь момент перестав реагувати. З того часу у наше життя увійшли постійні обстеження та лікування», – розповідає Віра Лемець.

«Я пробувала традиційну і нетрадиційну медицину. Ходила до жінок, які лікують руками, і возила малого до монастирів і чудотворних місць. Хтось нам порадив дуже хорошу і провідну клініку в Туреччині. Взяли кредит і поїхали туди. Там пам’ятаю розмову з професором. Питала, чому ж нема результату. А він сказав: «У вашого сина важка форма ДЦП, якщо ви зупинитесь і перестанете його лікувати – він просто перестане рухатись і помре. Все, що ви робите, дає хоч маленький, але дуже потрібний результат». Після того я зрозуміла, що буду продовжувати лікувати сина, що б мені цього не коштувало. Дуже боляче просто сидіти і дивитись на муки своєї дитини», – додає жінка.

«20 тисяч за один курс іде, а ще проживання, доїзд, харчування і звичні ліки та памперси. Звертаємось до фондів, але вони підтримують рідко, або лише один курс. Решта – треба шукати гроші самостійно. Продати нічого, у нас з майна лише старенька машина, яка потрібна, аби возити дитину на лікування», – каже Віра.