Василь Курій: «Доводилося приймати рішення, які, здавалося, перекреслять все моє життя. Але я інакше не міг»

Юлія Ліпіч

25 жовтня відбудуться вибори до місцевих рад. Перейдуть вони за оновленим Виборчим кодексом в умовах децентралізації. Якими будуть ці виборчі перегони, що від них можемо очікувати та як житимемо після них, LMN розповів кандидат у депутати Львівської обласної ради та Самбірської районної ради Василь Курій. На Львівщині його знають як волонтера, активіста та борця за збереження лісів.

– Чи можу щось винести на перший план? Мабуть, ні. Коли відбуваються важливі речі у районні раді, я все залишаю і поспішаю туди. Якщо у людей виникає проблема, яка вимагає термінового вирішення, я кидаю всі справи та йду з ними на акцію. Настає момент, коли моя участь важлива у бізнесі, тоді мобілізовуюся там. Не можу допустити, аби мої працівники втрачали в зарплаті. Чим би я не займався, намагаюся приносити користь.

Важливу нішу у моїй діяльності займають люди, які до мене звертаються: чи як до депутата, чи як до активіста, чи як до підприємця. Часто вони бачать несправедливість та самі не можуть добитися правди. Тому інколи доводиться на деякий час забувати про свої справи та займатися проблемами конкретної людини.

Також маю знаходити час на сім’ю, яка у моєму житті відіграє важливу роль.

– Головне, що ми відважилися і зуміли «на-гора» винести цю проблему. З 2014 року ми йшли напролом, доводячи Старосамбірщині, Львівщині, Україні, що лісова господарка у занедбаному стані, що там є велика корупційна складова. На кожному кроці говорили, що у нашій державі «лісова мафія» зайшли у владні кабінети та правоохоронні органи – і тепер вони працюють разом. Аби це питання порушити, уже треба було мати характер, прикласти багато зусиль. Бо коли ти говориш, головне, аби тебе почули. Ми говорили про це по соцмережах, спільно з Тарасом Матвіївим, який посмертно став Героєм України, створили громадський рух «СтопЛісоцид». Це була ключова перемога – ми захистили багато лісу.

Так, лісники не люблять Курія, але вони виправляються, стараються не зловживати незаконними рубками. Перший етап у цій боротьбі – порушити проблему. Другий – знайти шляхи її вирішення. І насамкінець – третій етап – вирішити цю проблему. І це реально. Просто потрібні бажання та совість людей в обласній раді та місцевих ОТГ. Якщо місцева влада принципово буде вимагати у лісгоспів законної діяльності на своїй території – а вони мають для цього інструменти – про «чорні» рубки можна буде забути.

Також обласна рада та інші органи місцевого самоврядування повинні постійно працювати над удосконаленням Лісового і Податкового кодексів, свої напрацювання подавати до Верховної Ради. Багато ОТГ мають лісові ресурси. Якщо вибудувати правильну модель, тоді можна буде працевлаштувати місцевих мешканців, наповнити бюджет громади. «Пилорамщики» мають стати деревообробниками. Їм усім пропоную вийти у білу площину. Замість хабара, який вони несуть лісгоспу та чиновникам, гроші можуть вкласти у розвиток ОТГ.

– Йду в обласну та районну ради. Якої ваги мандат мені нададуть виборці, там я й буду працювати. Знаю, що маю багато прихильників, які мені віддадуть свої голоси. Завдяки їм, блискавично переміг на виборах у 2015 році. Тепер ці люди вимагають, аби я не зупинявся.

Три роки тому був на роздоріжжі, навіть думав «зав’язати» з політикою. Розумів, що цій роботі та боротьбі віддаю надто багато. Тоді мої друзі-однодумці сказали: «Ми йдемо по вузькій стежці, де ти попереду. Ми не можемо тебе обійти, ти береш на себе головний удар, але ми поряд, не дамо впасти. Коли ти зійдеш з неї, все посиплеться».

Також тут неабияку роль відіграє питання моєї совісті. Я мешкаю на мирній території в країні, де йде війна. Завдяки людям, які воюють на Сході, можу спокійно жити, вести бізнес – і маю це відробляти. Тому треба тут працювати на благо країни. Так пояснив своїй родині, яка перед виборами мені сказала: досить.

Коли я йшов на вибори п’ять років тому, то сказав виборцям, що нічого не обіцяю, лише те, що буду порядно поводитися. Виконав це і ще зробив багато того, чого не обіцяв. Зараз теж не можу конкретно пообіцяти про якусь дорогу, школу. Єдине скажу – я й надалі буду вести себе гідно, порядно, справедливо. Принциповість, якої я та мої колеги дотримувалися всі ці роки, потрібна в обласні раді. Бо бачимо, як часто по землі, комунальній власності, лісгоспах депутати обласної ради приймали неправильні рішення.

Мікропроєкти, які запровадила обласна рада, – це дуже гарна ідея. Крім єдиного – переможців в ручному режимі визначає конкурсна комісія. І виникає ситуація, коли деякі села не отримують жодного мікропроєкту. А за цим криється те, що їх мешканці у свій час погано проголосували чи голова не догодив. Тут механізм треба відрегулювати. Львівська обласна рада не може бути радою двох чи п’ятьох ОТГ, вона має враховувати інтереси усіх громад.

– Партія – це люди. А там я зустрів добрих людей.

Насправді на цих виборах треба припинити асоціювати кандидатів з партіями. Виборці мають перестати їх поливати брудом та паплюжити, а зрозуміти: кандидати банально шукали документи, аби взяти участь у виборах. І такі умови їм нав’язала Верховна Рада. Мої друзі та активісти від нашої громадської організації «Люди країни» йдуть на ці вибори від різних партій. Але усі вони мають на меті робити корисні речі.

Адже дуже важливо, аби до місцевих рад потрапляли гідні люди. Місцеві ради – це головний інститут країни, фундамент нашої державності. Їх важливу роль ми відчули у 1991, у 2004 та у 2014 роках. Під час Революції Гідності вони тиснули на адміністрації, збирали людей, проводили народні віче. Завдяки їм, ми зуміли прогнати з України Януковича. Також бачили, як деякі ради продалися та пустили в Україну ворога, зіграли ключову роль у втраті Криму, частини Донецької та Луганської областей.

– Я вже змирився з тим, що діє партійна система. Якщо людина відмовилася кандидувати, бо не хотіла йти від партії – тоді їй взагалі не треба йти. Якщо ти має мету, то варто не боятися таких речей. Якщо ти плануєш відстоювати інтереси людей, то не повинен здаватися при першій перешкоді.

Так, Виборчий кодекс написаний несправедливо до кандидатів. Я його детально проаналізував: в ОТГ, де пройдуть 26 кандидатів, 18-20 мандатів є розданими партіями. Це дуже сумно, бо уже на 80 відсотків депутатський корпус можна назвати до виборів.

Також тотальна несправедливість по нарізці округів. Візьмемо вибори до обласної ради: округ, до прикладу, Золочівський район, має близько 124 тисячі виборців, а в одному з двох округів Львова налічується 323 тисячі виборців. Вдвічі більше виборців є на одному окрузі, ніж на іншому, а квота – одна. Тобто один з кандидатів має вдвічі більший шанс на виборах.

Довгий час усі говорили про відкриті списки. Натомість ми отримали класичний варіант закритих списків.

– Давайте вірити, що виборці зробили правильні висновки і тепер до обласної ради приведуть більшість якісних людей. У всіх сферах є болото. Я не загубився у районній раді, не загубився у своєму житті. Мав багато спокус – мені пропонували впливати на призначення керівників лісгоспів, обіцяли політичні преференції, – але я жодного разу не помилився. За моєю спиною часто кажуть: «з Курієм не можна домовитися, бо він робить так, яке вважає за потрібне». Інколи доводилося приймати рішення, які, здавалося, перекреслять все моє життя. Але я інакше не міг.  Наступного дня розумів, що зробив правильно, – і не став отим болотом.

– Партії зараз не можуть знайти таку велику кількість джерельно чистих людей – їх просто не існує. Хтось у списках партій має з минулого свій скелет, хтось з кримінальним минулим чи теперішнім, хтось «кришував», хтось лобіював – але їх підбирають партії, бо вони «нажили» свій електорат. Працюючи в радах, вони «пригодували» частину виборців «цукерочками» – посадами, схемами, пільгами. Партіям навіть неважливо, чи цей кандидат пройде, їм важливо, аби він привів якусь кількість свого електорату.

Такі ж кандидати активно «лізуть» у ради, аби приховати свої попередні вчинки. Ті, проти кого порушили кримінальну справу, надіються отримати індульгенцію від правоохоронних органів. Дехто з кандидатів уже по віку мав би піти на відпочинок. Вони ж пишаються: я йду 5-ту чи 6-ту каденцію. Але ніхто не хоче взяти на себе відповідальність за ситуацію, до прикладу, з медициною. 2-га чи 3-тя каденція – це не предмет гордості, а причина для важкої звітності. І не такої відписки, якими нас часто годують.  Люди мають бачити результат роботи депутата.

Я як депутат районної ради постійно комунікую зі своїми виборцями, проводжу зустрічі, онлайн-трансляції, питаю поради. Спочатку до мене зверталися більше з екологічними проблемами – довкілля, сміття, ліс. Тепер приходять освітяни, працівники медицини та культури – усі, хто шукають правди. Вони зрозуміли, що я до них відкритий. Завжди про усі проблеми говорю публічно – а це вже половина справи. Інколи мені вдається в зародку локалізувати погані наміри недобрих осіб.

– Децентралізація – це те, чого ми всі вимагали. Але до адмінреформи потрібно підходити відповідально та зважено, не хотілося, аби вона перетворилася на федералізацію.

Центральна виконавча влада багато проблем перекладає на місцеві ради. Але децентралізація – це не лише робота на місцях, але й правильне розщеплення податків. Коли ви нам мало залишаєте, а вимагаєте покривати великі витрати – це неправильно. Ми не можемо довести село до того, що діти не підуть до школи або там не буде фельдшерки. Держава має розуміти, що ми живемо в цій країні, а не за її межами. Кабінет Міністрів та Верховна Рада приймають рішення, що щось має фінансуватися з місцевого бюджету. А звідки кошти там мають взятися, не говорять. Тоді показують пальцем на міського чи сільського голову. Такий підхід треба змінити.

– Чи не єдиним багатством у гірських районах є ліси. Їх треба зберегти. Старосамбірська, Боринська, Турківська, Хирівська, Добромильська, Стрілківська – в усіх цих ОТГ немає потужних підприємств, тому й немає великих надходжень до бюджету. Треба реформувати лісову господарку, віддати ліси громадам та створити робочі місця. Підприємцям потрібно мобілізуватися і дбати про бюджет громади. Вони повинні зрозуміти: якщо ми не заплатимо, закриють школи, лікарні. Кожен має подумати, що має принести до свого дому – ОТГ. Заплатив податки – навчаєш дитину, лікуєшся. Кожна мама, яка бачить, що десь ведеться незаконний бізнес, повинна сказати: «Заплати податки, бо я хочу завести свою дитину до школи». Мешканці ОТГ мають існувати як єдиний організм. Саме згуртованість допомогла нам відстояти свою Стрілківську ОТГ. Ми вантажилися в автобуси, їхали в адміністрацію, вимагали, тиснули. І нас почули.

Серед великих проблем – дороги. Але така ситуація майже по всій Україні. Головна магістраль відремонтована, а по селах вони у жахливому стані. Але їх усіх не зробити за рік чи два. Для цього треба десятиріччя. Якщо нинішні кандидати у депутати обіцяють відремонтувати усі дороги у короткий термін, не вірте.

Також треба покращити стан лікарень. Особливо, коли мова йде про діагностику. Функціонування шкіл та розвиток культури в ОТГ – усі ці речі залежать від наповнення бюджету громади.

– За цей час я багато навчився. Я не червонію за свою діяльність та роботу депутатського корпусу. Ми зробили багато корисних речей. Рада була ефективною, дієвою.

Депутатство – це волонтерство. Нам ніхто не може дорікнути, що ми йшли у політику заради своїх інтересів. В раді, де бюджет мінус 95 відсотків, не можна красти. За весь час я не просував жодних своїх інтересів.

Щороку оприлюднюють списки депутатів, які декларують свої прибутки. Пишаюся, що я там завжди перший-другий по сплаті податків. Інколи люди дорікають: от нажився. Насправді ж, є значно багатші депутати, ніж я, але вони просто офіційно не оприлюднюють свої прибутки. Тим паче ФОПи третьої групи, яким я є, сплачують податки не з прибутку, а з обороту. У цю суму входить плата за оренду приміщень, зарплати працівників та інші витрати.

Та наше суспільство росте. Все більше українців розуміють: не той справжній патріот, хто б’є себе в груди, розповідає, який він бідний, а сам ховає гроші у мішки, а той, хто чесною працею заробив та податки сплатив.

Фото: надані Василем Курієм