регіональні новини
Написати нам
“Львів у блакитному”. Батьки дітей із аутизмом розповіли про те, як їх варто сприймати
02 Квітень, 21:03
logo-black

“Львів у блакитному”. Батьки дітей із аутизмом розповіли про те, як їх варто сприймати

Наталія Павлишин

 

Сьогодні, 2 квітня, у Львові відбулися заходи до Всесвітнього дня розповсюдження інформації про проблеми аутизму. Акція «Львів у блакитному» зібрала дітей, які живуть із цим діагнозом, їхніх батьків і вчителів.

Діти різного віку — від таких, що у візочках, до вже дорослих, із голубими шаликами чи стрічками у сквері «На валах» слухали пісні капели бандуристок «Дзвінга», дивилися виступ танцювального колективу «Art Age». Для усіх представили фотовиставку «Вишита синіми нитками» та «Рідні душі».

 

 

img_1137
img_1140
img_1188
img_1154

Тетяна Актямова — одна з-поміж кількох десятків мам, які привели на акцію своїх дітей. Хлопчик, років десяти, стоїть спокійно, постійно підспівує, а пальчиками ніби грає на фортепіано. Він і справді музикант, має абсолютний слух.

 

img_1214

«Коли Олексійкові було 5 чи 6 місяців, я помітила — щось не те. Мої старші діти дуже рано почали говорити, а він — мовчав. Та навіть ще у чотири роки не ставили діагноз. Коли повела до психоневролога, то сказали, що в нього не є чистий аутизм, а порушення отичного спектру. Найскладніше — сприйняти діагноз. А вже потім потрібно крок за кроком працювати з дитиною. Треба менше застосовувати ліки, бо нема універсальної таблетки. Це не хворі діти, а особливі. Мій син краще сприймає інформацію через музику. Тож займається в музичній школі. В нього проблеми з мовленням, тому віддала його на сольний спів. Він добре справляється і вже починає говорити. Є проблеми з моторикою. Комусь добре підходить ліплення, а в нас — заняття на фортепіано та скрипці. Він навіть трохи займався в хореографічній школі — має схильність до танців», — розповіла Тетяна Актямова.

 

В жінки четверо дітей. Двоє суттєво старші від Олексійка і одна дитина молодша. Тетяна не працює, бо мусить постійно супроводжувати сина. Каже, що найперше, що потрібно в нашій країні змінити, — це започаткувати безкоштовні гуртки для таких дітей.

Неподалік від нас ходить хлопчик у барвистій шапочці. Його мама Ірина Гіль забавляє молодшого сина. Радо погоджується поспілкуватися. Її тепер вже семирічного Данила, коли йому було два роки, просто вигнали з приватного дитсадка, сказавши, що не будуть для нього психіатрами.

 

img_1216
img_1218

«Ми бачили, що щось не так. Та це була перша дитина. Коли ж нам просто зібрали речі і виставили з дитсадка, почали робити різні обстеження. Остаточний діагноз поставили в 6 років. Звичайно, всі радять сприймати це спокійно, але цього ніхто не може, до цього не можна підготуватися. Найперше, важливо потрапити до доброго психолога. На початку ми не знали цього і кидалися від психолога до невролога. Зараз простіше, бо є багато добрих спеціалістів. Данилко невербальний, не розуміє комунікації між дітьми, не бере знань із побуту, не розуміє зверненої мови», — наголошує Ірина.

 

Жінка працює асистентом у 20-й школі Львова, де її син навчається інклюзивно. Вони мають складену спеціальну поведінково-педагогічну програму, з ним займаються тютери. Також постійними є заняття в логопеда. Бо як тільки припиняють — Данилко перестає говорити.

Ірина наголошує, що найважливіше — сприйняття суспільства. А сприймати таких дітей треба як звичайних. І розуміти, що коли дитині непросто, то й батькам важко. А коли ще зі сторони кажуть: «Та заспокойте свою дитину», це дуже дратує і не додає сил.

 

 

Руслана Коломійчук, вчитель у Навчально-реабілітаційному центрі «Довіра», радить батькам дітей з аутизмом любити їх такими, як вони є.

 

«Не треба чекати чуда і сподіватися, що вона стане, як ус, – каже. – Можливо, це такий подарунок. Бо ми вчимося багато від них, вони допомагають розуміти прекрасне, вони естети, люблять класичну музику, мистецтво. Тому найперше — соціалізуйте дитину, а не робіть ставку на навчання. Головне, щоб дитина могла це застосувати в житті».

 

img_1227

Майже впродовж всієї акції батько зі сином гуляють пагорбами. Богдан навчається в «Довірі» у випускних класах. Його батьки кілька років тому повернулися зі США, де проживали певний час. А зараз мешкають у прадідівському будинку недалеко від Городка. Їхня сім’я — багатодітна. Щоб шістьом дітям, а Богданові зокрема, було комфортно жити, вони переїхали  зі Львова в село, де є великий сад.

 

«Ніхто, напевно, легко цього сприймати не може. Звичайно, що найперше — це шок, бо маєш жити паралельним життям із тим, що звик. Така дитина постійно потребує опіки. Богдан  добре комунікує зі середульшими братами. Вони навчили його грати комп’ютерні ігри. Загалом він добре розвинутий, самостійно себе повністю обслуговує. Також наш Богданчик випалює, вирізає, різьбить, багато допомагає при домі. Ми його називаємо його нашим спасінням. Бо багато з ним відкриваємо нового, щодень приносить щось цікаве», — наголошує батько Богдана Олег Колос.

 

Він з дружиною — викладачі англійської та професійні музиканти. Не втомлюються розповідати усім і про аутизм, аби люди розуміли проблеми тих, хто з ним стикнувся.  Кажуть, не раз у громадських місцях чули у свій бік критику, мовляв, не так виховують свого сина.

 

Схожі новини