“Люди зробили з цвинтаря показ моди”, – отець Василь Попович

реклама

“Я завжди кажу своїм парафіянам, що не можна ходити ввечері на цвинтар. Це в жодному разі не забобони. Там є християни, які знайшли свій спокій, то чому ми маємо його порушувати та плентатися ночами? Має бути повага до наших рідних.

Треба виробити такий собі правильний етикет. На роботу чи навчання ми переважно йдемо зранку. Також в нас є сніданок, обід, вечеря, які ми не пропускаємо. Тобто, у всьому є свої певні правила. Тому, я б дуже хотів, щоб і у відвідуванні цвинтаря люди виробили свій певний механізм.

А ще, буває, люди весь день щось роблять, на каву ходять, вдома прибирають,а ввечері згадують, що в них батьки на цвинтарі поховані. То хіба це не зневага?”,- каже.

“Не обов’язково, щоб було вже зовсім темно. Буває, тільки починає смеркати, людина вже розсіяна. Випадково зачепить свічку, вона впаде на вінки. Почнуть тліти, а пізніше розгориться пожежа. Просто уявіть собі, до чого це може привести?Можна наробити собі біди та іншим”,- додає.

“Я великий противник пластикових, штучних вінків,- розповідає отець. – Їх пізніше нікуди дівати. Якщо запалити, то виробляються небезпечні для життя речовини. В іншому випадку, сильний вітер може забрати вінки і носити їх по полю. Після бурі ті квіти по всьому цвинтарі і навкруг нього. То хіба це краса і повага? Чи не краще посадити справжні квіти? Саме вони означають життя. Вони самі говоритимуть, що людина не померла, душа її — жива. Можуть бути найдешевші, ромашки чи інші рослини, але запах, краса буде на могилі. Нам треба перевчатись, змінюватись”.

“Правил немає. Ніхто не каже, що обов’язково треба йти на Великдень після церкви на цвинтар. Це справа кожного, не варто йти з примусом, бо так роблять усі, – каже отець. -Однак в цьому немає нічого поганого. Це означає, що люди несуть радісну звіску про воскресіння Ісуса Христа своїм рідним, які давно спочивають. Ми хочемо поділитись радістю, для цього залишаємо паску або писанку.

Така традиція є вже давно в українців. Колись було так, що наступного дня священник ходив освячувати могили, а паламар забирав ці паски і віддавав бідним, які не мали можливості спекти чи купити. Зараз, на жаль, традиції вже забуваються, залишається лише їх частинка”,- розповідає отець Василь.

“Хіба покійний хоче нам чогось поганого? Нашою долею Бог керує. Часто чую в народі кажуть: “Загубиш на цвинтарі якусь річ – вернешся туди назавжди”. Це великий забобон. У Євангелії чітко сказано, що навіть волосся на голові нашій пораховано. Тому, без Божої волі ніхто життя наше не забере”, – додає.

“Для покійника немає ніякого значення чи буде на могилі пам’ятник за 30 тисяч гривень, чи маленький дерев’яний хрест. Дорога могила ніколи не приведе до Царства Божого. Ми всі чекаємо другого воскресіння Христового. Молимось за рідних, щоб їх душі могли праведно зустріти Христа. І от, коли вже настане цей час, то хіба їх врятує гарна, облаштована могила? Спасення їхнє – тільки щира молитва.

 

А цим змаганням є тільки одне пояснення — люди бавляться показ мод не там, де потрібно! Не розуміють, що треба прикрашати душу покійника, а не могилу”,- переконує священик.