«Хотів змінити світ, зробити його трішки кращим»: у Львові попрощалися зі загиблим Героєм Тарасом Матвіївим (Відео)

реклама

«Я колись допомагала українським військовим, волонтерам. Так і з Тарасом познайомилася. Коли почула, що він загинув, вирішила, що мушу провести його в останню дорогу», – розповідає LMN.

«Новину про смерть Тараса важко сприйняти. Від нас пішла молода людина, якій ще жити та жити і творити для України. Тарас тут себе не знаходив, але дуже любив ту націю. Він обрав для себе рішення захищати Україну. Але точно не йшов на війну, аби загинути Героєм, йшов туди, щоби вижити заради України, – каже побратим новітнього Героя Тарас Елейко. – У Тараса були плани на життя. Під час однієї з наших розмов він казав, що далі себе бачить в журналістиці. Хотів повернутися до Києва. Але зазначив: «Але треба ще трошки тут навести лад, закінчити війну». Тепер пішов у Небесне воїнство світла.

З Тарасом познайомилися у 2014 році. Колега сказав: «Ходи познайомлю з декількома світлими людьми». Серед них був Тарас Матвіїв. Його тільки ж побачиш – відразу любив. Він був дуже ерудований, завжди сміявся. Якщо щось йшло не так, повторював: «Не вдалося, але рухаємося далі». Ніколи не опускав руки, рухався в іншому напрямку. Завжди був на позитиві, активний. Після Майдану він влився у волонтерський рух, потім у політичний процес. Був засновником «СтопЛісоцид».

Можливо, він пішов від нас не просто так. Від війни люди втомилися, зневірилися, але смерть Тараса повернула нас до реальності».

«Тарас відносився до людей, які не просто були на Майдані, а пропустили через себе всі ті події, які там довелося пережити. Після Революції Гідності у нього з’явилося  загострене відчуття справедливості. Тарас понад усе ставив гідність українців, нації, країни. Він не зміг змиритися з тою несправедливістю, з тою Україною, яку намагалися збудувати, прикриваючись майданівськими гаслами. Тарас утікав від того несправжнього, – каже учасник Революції Гідності Василь Курій. Разом з Тарасом Матвіївим вони також боролися з «чорними» лісорубами та незаконними вирубками на Львівщині. – Він пішов захищати свій край, хотів розібратися зі зовнішнім ворогом, тоді повернутися і наводити лад тут. Тарас не міг жити в тій Україні, яку збудували після Майдану, яку запропонували як альтернативу Революції Гідності. Не міг прийняти сірий колір. Тарас розумів: біле та чорне. Сіре було не для нього, тому не сприймав компроміс у ключових питаннях безпеки своєї країни».

«Тарас був дуже активним, ніколи не стояв осторонь якоїсь проблеми. Почав на краще змінювати свою жидачівську громаду, реалізував сотні проєктів, дбав за майбутнє. Виступав за молодіжне та патріотичне виховання, за волонтерський рух, за дітей-сиріт – усіх, хто потребував допомоги. Тарас постійно прагнув щось змінювати – і йому це вдавалося, – каже голова УГП Львівщини Ірина Моряк. – Тепер біль, втрата.  Він був одним з тих, на кому тримається Україна. Наша справа – продовжувати Тарасові мрії та ідеї. Ми це будемо намагатися робити, але ніхто його не замінить».

«Він, як вогонь, завжди дуже темпераментний, емоційний та безкомпромісний. Усі його проєкти ставали вибухом, підпорядковувалися тій ідеї, у яку він вірив, якою горів, – додає Іван Щурко з Української Галицької партії. – Ми з ним знайомі з 2015 року. Уперше він пішов до війська як доброволець. У нього були проблеми зі здоров’ям, проте надзвичайно рварся туди. Друзі Тараса намагалися відмовити його йти на війну, штучно створювали бар’єри, перешкоди, але він не послухався. Ми всі дуже зраділи, коли він став переможцем грантової програми по офіцерському вишколу від Академій сухопутних військ. Подумали, що Тарас трішки заспокоїться, тому що офіцеру не пасує так сильно горіти цим, але помилялися. Він був ладен згоріти за інших хлопців, за яких як офіцер ніс відповідальність».

«Познайомилися у вересні, коли студенти прийшли на навчання. Як будь-який викладач, я почав виділяти допитливих та цікавих людей. Тарас був серед них. Мав хороший авторитет серед хлопців як військовий, як друг, як колега. Він постійно щось запитував: про службу, про відносини між людьми, зрештою про відносини між чоловіками та жінками. Йому цікаво було відповідати, бо бачив, що Тарас ставить питання не для питання, а хоче багато знайти відповідей, аби змінити світ, зробити його трішки кращим, – говорить начальник кафедри управління повсякденною діяльністю військ та тилового забезпечення академії Вадим Дурач. – Коли почув, що Тарас загинув, не повірив. Передзвонив до його однокурсників. «Так, це правда», – підтвердили. Тоді зрозумів, що у цьому світі стало значно менше позитиву».