“Я змалку чула українську мову і спілкувалася нею вдома, в молодіжних організаціях, суботній школі та на Богослужіннях. Це була мова моїх батьків і мова мого духу,- каже консул. – Натомість наукове та політичне життя відбувалося мовою оточення – англійською, французькою, німецькою, іспанською. Коли в пізніх 80-х роках минулого століття я вперше приїхала в Україну, як молодий науковець в рамках обміну Канада — СРСР, то побачила, що тут, як і в діаспорі, українська мова була мовою кухні, родини, пісні. А не мовою науки, міжнародного чи ділового спілкування, творчості. Тоді, під час наукової конференції в Одесі, в якій я брала участь, змушена була попросити, щоб мені надали перекладача, бо не розуміла виступів російською мовою. Коли висловила своє здивування, мені пояснили, що українською спілкуються на базарах.
Українська мова пройшла нелегкий шлях. Пам’ятаю, як у 1989 році, у той час я проживала в Києві, постановою ЦК КПРС було законодавчо закріплено російську мову як загальнодержавну. П’ять років перед тим всім вчителям російської мови було підвищено зарплати. Це були останні краплі у 400-річній історії виведення української мови як мови розвитку, творчості”, — розповіла почесна консулка Канади в Україні.