«Пам’ятаю той відчай, який охопив нас, коли дізналися про діагноз, розповідає сестра Оксани Ірина. – Не знали, що робити, звідки починати. Ми зі звичайної сім’ї, завжди просто працювали. Особливих статків не нажили. Віддали усі свої заощадження, та цього ледь вистачило на операцію. А попереду ще були хіміотерапія, променева терапія. Суми у тисячі доларів. Розпач. Я вила від безсилля. Підтримували, як могли, наші чоловіки. Та нашим родинам не під силу було зібрати стільки грошей. А ходити просити було соромно. От тоді, я дізналася, скільки насправді у нас є друзів. Недарма кажуть, що їх у біді пізнають. Тепер нас знають дуже багато людей у місті. Усі допомагають, підтримують. Не уявляю, як було б, якби не усі ці добрі люди. Безмежно вдячні їм. Завдяки їм Оксана живе, зараз добре почувається. І впевнена, коли одужає, зробить усе, щоб так само допомагати іншим, хто потребуватиме».
