Сьогодні Львів попрощається з трьома полеглими Воїнами

Сьогодні, 1 жовтня, Львів попрощається з військовослужбовцями Романом Дем’яновським, Владиславом Юркевичем та Антоном Ткаченком, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів. У міськраді закликають львів’ян та гостей міста долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань.

Чин похорону відбудеться о 12:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно о 12:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок. Поховають Захисників на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна).

Роман Дем’яновський (22.03.1981 — 28.08.2024) Уродженець села Грозьово Львівської області. Навчався у місцевому закладі загальної середньої освіти. Згодом здобув професію машиніста-кранівника 5-го розряду, а пізніше — електрогазозварника у закладі професійної (професійно-технічної) освіти «Турківський професійний коледж». Проходив військову строкову службу. Працював у сфері монтажних та ремонтно-відновлювальних робіт, мав власну справу.

Зі слів рідних, Роман був позитивною, життєрадісною та цілеспрямованою людиною. Дбав про близьких і цінував час, проведений із сім’єю. Захоплювався полюванням, любив свою роботу та любив готувати. Особливо цінував відпочинок на природі у колі сім’ї.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 53-го окремого розвідувального батальйону Сухопутних військ Збройних сил України. Нагороджений медаллю «Ветеран війни».

У Романа Дем’яновського залишилися дружина, двоє синів, донька, брат, сестра з сім’єю та родина.

Владислав Юркевич (26.04.1979 — 17.07.2026) Львів’янин. Навчався у комунальному закладі Львівської обласної ради «Винниківський науковий ліцей імені Івана Огієнка», а згодом продовжив навчання у середній загальноосвітній школі №42 м. Львова. Пізніше здобув професію столяра-будівельника у державному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище дизайну та будівництва». Працював у сфері будівництва на приватних підприємствах.

Зі слів рідних, Владислав вирізнявся добротою, щирістю та відкритістю, мав добре серце й сильний дух. Був мужнім і відповідальним, завжди готовим підтримати та захистити своїх близьких. Умів досягати поставлених цілей — усе, за що брався, доводив до кінця. Захоплювався спортом, любив природу та подорожі.

У 2026 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 125-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Владислава Юркевича залишилися двоє синів, дружина, брати, сестри, родина та друзі.

Антон Ткаченко (29.12.1985 — 26.09.2026) Уродженець міста Донецьк. Навчався у гімназії №92 м. Донецьк, а згодом — у комунальному закладі «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа №4» Маріупольської міської ради Донецької області. Пізніше здобув професію тренера-викладача у Донецькому державному інституті здоров’я, фізичного виховання і спорту при Національному університеті фізичного виховання і спорту України. Працював масажистом-реабілітологом.

Зі слів рідних, Антон був мужнім, сміливим, надійним і турботливим, люблячим чоловіком та батьком. Завжди підтримував близьких, був опорою для родини та охоче допомагав іншим. Займався реабілітацією військовослужбовців, допомагаючи їм у відновленні. Мав звання майстра спорту з греко-римської боротьби, захоплювався спортом. Любив їздити на велосипеді, грати в баскетбол і нарди.

У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

В Антона Ткаченка залишилися дружина, донька, батько, брати та родина.