Тетяна Пасічник
Вчора на “Арені Львів” відбувся футбольний матч Україна — Сербія. Близько 35 тис. вболівальників прийшли підтримати футболістів.
Матч розпочинається о 21.45. Однак вже о 17.00 на вулиці Стрийській великі затори. У 10 маршрутці, яка прямує з Залізничного вокзалу до “Арени Львів”, більшість людей їде саме на футбольний матч. На них – синьо-жовті футболки та шарфи.
“Я казав, треба було таксі брати! Ми вже дві години їдемо, і ще до Стрийської, як до неба рачки, – каже чоловік до своїх товаришів. На поясі у нього – патріотичний шарф. – Але то б ті самі затори були. І що з того, що виїхали ми за 5 годин до матчу. Хоть би встигнути”.
Через годину транспорт нарешті доїхав до перехерестя Стрийська- Наукова. Чоловіки не можуть більше чекати. Виходять з маршрутки та прямують до арени пішки. Разом з ними ще десятки людей.
Від вулиці Стрийської до стадіону всю дорогу продають атрибутику вболівальникам. За 50 грн малюють прапор України на тілі.
Ближче до “Арени Львів” зникає мобільний зв’язок. Неможливо ні подзвонити, ні написати повідомлення.
“Віка, тримайся за руку, бо загубишся. Потім де тебе шукати? – каже молодий хлопець до дівчини та міцно бере за руку. – Ти заховала все в машині під сидіння? Аби не вкрали”.
“Так, тільки телефон з собою взяла”, – відповідає.
“Ну це само-собою. Селфі треба зробити для фейсбуку”, – додає хлопець.
Біля стадіону безліч патрульних поліцейських. Також десятки нацгвардійців контролюють, аби не було провокацій.
При вході у сектори зібралось багато людей. Серед них і 3-річні діти.
“І я, і чоловік – запеклі любителі футболу. А дітей кому залишимо? З собою! Їм теж цікаво”, – розповідає жінка. Каже, приїхали з Жидачева.
Черг немає. Кожен швидко показує квиток, проходить та займає своє місце. На кожному кріслі лежить синьо-жовтий плакат. Ті, хто вперше приїхали на футбол, не розуміють для чого це.
“Його ставлять для того, щоб вболівати! Коли будуть співати гімн, піднімете високо цей прапор, але не забудьте! Це обов’язково! А ще, як кричатимуть “Хто не скаче, той москаль” – не сидіть, не позорте мене”, – проводить інструктаж своїм друзям молодий хлопець.
“Часто ходите на футбол?”, – питаю.
“Звісно. Я приїхав з Тернополя. Стараюсь не пропускати такі події. Тим більше, у Львові нашій збірній щастить. Як таке пропустити?” – каже.
На 26-тій хвилині Віктор Циганков забиває гол. Через дві хвилини повторює те саме. Фанати шоковані. Одні обіймаються від радості, інші танцюють, деякі роблять селфі.
Згодом гол забиває Євген Коноплянка та Роман Яремчук. Останній родом з села Поріччя Задвірне, що на Городоччині. Підтримати сина приїхали батьки.
“Це просто емоції щастя, радості. Їх не передати, – каже LMN батько Романа Олег Яремчук. – Ми приїхали з дружиною Оксанкою і старшим сином. Підтримуємо, як можемо. Знаєте, на мою думку, такої гри у Львові ще не було. І ми дуже раді, що Ромчик доклав зусилля до перемоги, коли забив гол. Емоції переповнюють”.
“Часто їздите на матчі, чи лише тоді, коли відбуваються у Львові?” – питаю.
“Якщо випадає можливість, то їдемо. В Бельгію на гру їздили. А як не виходить, то прямий ефір дивимось.Тренер Андрій Шевченко доклав багато зусиль, аби створити таку команду. Ми, як батьки, надзвичайно пишаємось і бажаємо Ромчикові тільки здоров’я і сил йти далі. Футбол – важка праця. Шкода, що не всі це розуміють”, – додає.
На фото родина Яремчуків разом з футбольним телеведучим Ігорем Цигаником.
Після шаленої перемоги ще майже пів години футболісти не залишають поле. Разом з вболівальниками вони скандують “УКРАЇНА!”.
У піднесеному настрої всі повертаються додому. Знову утворюються затори. Однак, це для фанатів вже не важливо.
Три авто і понад 500 тисяч зарплати: що задекларувала нова заступниця Козицького Христина Замула
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
