«Коли я носила своїх хлопчиків – Сашка та Василька, лікарі відправили мене до львівського роддому на Батальній, – розповідає LMN Тетяна Федух. – Сашка я народила сама, він заплакав. Чула, як акушерка кликала анестезіолога. Він мені щось вколов у крапельницю і сказав до акушерки: «Роби з нею, що хочеш. Вона готова». Коли я прокинулася, дуже хотіла пити. Лікарка дала води й сказала, що в мене два сини: «Слабенькі, але будуть жити». Один важив 2 кілограми, другий був на 100 грам менший. Наступного дня педіатр заявила, що вони в тяжкому стані. А ще через день сказала, що один з них помер. У довідці написали, що о сьомій ранку. Хоча я в дев’ятій ще його бачила живим».
