Був звичай, щоб на Різдво ввести рано корову до хати, – різдвяні традиції в селі Лопушанка-Хомина

На прохання наших читачів із Старосамбірщини друкуємо статтю з Літопису Бойківщини  «Піврічник, присвячений дослідам історії, культури й побуту бойківського племені», виданий у 1989 році. Її автор – Іван Комарницький, вихідець села Лопушанка-Хомина, який понад 100 років тому емігрував на заробітки та осів у канадському Монреалі.

Мешканці Лопушанки-Хоминої донині дотримуються різдвяних звичаїв, про які йдеться у цій публікації.

Іван Комарницький, бойко з Монтреалю           

 Різдвяні звичаї в селі Лопушанка-Хомина Турчанського повіту

“Різдвяний період зачинається від Введення в Храм Матері Божої до Стрітення. Звичай починається полазником: перший полазник на Введення, другий на Різдво, третій на Новий Рік. В ті Свята хто перший ввійде до хати сусіда той полазник, тому люди остерігаються щоб не бути полазником, бо не дай Боже якогось випадку, вина полазника.

Найгірший полазник то жінка, дівчина це не зле, добре як мужчина, а ще краще як хлопець, а найбільше боялися, щоб не був полазником священник, бо буде мрець в родині.

В Пилипівку приготовлялись до Різдва, настрій був побожний, перед Різдвом перебирали пшеницю на кутю. Діти любили перебирати пшеницю, бо буде кутя на Святий вечір.

На Святий Вечір терли мак в макітрі до куті, і в той день не можна було сказати слово «мак», бо будуть блохи цілий рік. Позичену річ відносили до власника щоб кожна річ була на Різдво у свого господаря.

На сам Святий Вечір господар давав добре їсти худобі, бо на свят вечір худоба говорить, жалується перед  Дитятком  Ісусом якщо злий господар, а якщо добрий, то хвалить.

По заході сонця вся челядь убирається, чикають першої зірки, а тоді ідуть до сіней. Там батько або той, хто є найстаріший, бере сніп вівса, другий отаву, третій солому з вівса, всі входять до хати, батько витає «Христос раждається», мама чи хто інший відповідає «Славіте Його», тоді батько бажає всім Божого благословення, здоров’я, потім всі моляться, застелюють стіл, кладуть отаву на стіл, накривають обрусом, при кінці кладуть кладуть сніп і його прибирають, солому розстелюють на підлозі або на землі.

На столі кладуть миску з їдою для небіжчиків в родині. Потім сідають до стола, батько бере ложку куті і кидає до стелі щоб урожай ріс, потім запрошує до Святої Вечері всіх добрих і зих духів, щоб поклонилися Дитяткові Ісусові.

Вечеря складається з дванадцяти страв, за столом є посудина до якої кидають кожну страву для худоби. По вечері кидають горіхи в солому за якими діти шукають і всі мукають, іржать, кудкудакають, щоб худоба і вся птиця велася, а під стіл кладуть всіляке господарське знаряддя.

Був звичай щоб на Різдво ввести рано корову до хати за полазника та дати їй їсти, то що було на вечері. Оповідали такий анекдот: біля церкви жив Грицько Лопушанський, ледащо, навіть корови не мав, тільки коня мав і то мізерного. Він повів коня до хати за полазника. Кінь ввійшов до сіней, але до хати не хотів ніяк ввійти. Грицько тоді каже: «Вйо, чорте, вйо». Люди, ідучи рано до церкви почули це та казали, що Грицько повів чорта до хати  за полазника.

Був ще звичай  на Свят Вечір, що той, хто пас корови, в’язав ложки до купи, щоб корови не розходилися. Солома в хаті була до Стефана, тоді її палили, а сніп вівса стояв за столом до Нового Року.

На Різдво рано наливали води до мидниці, кидали трохи отави і грошей до води, і в тій воді всі милися.

На Новий Рік один ішов до студні до якої вкидав хліб. Прийшовши до хати, витався з Новим Роком і хліб кидав по підлозі, щоб покотився аж до стола, щоб цілий рік не бракувало хліба.

На Щедрий Вечір ішли до церкви по свячену воду , відтак всі її пили  та кропили нею хату і все обістя, тоді сідали до обіду. В свяченій воді місили тісто та робили хрестики на всіх одвірках, а господар робив повересла зі соломи і в’язав в овочеві дерева, щоб добре родили.

Вечером сідали так як на Різдво до Святої Вечері, яка складалася з дев’ять страв. По вечері, батько брав хліб посмарований медом, званий медівником, ламав його, давав всім в хаті, ішов  до сіней, в комору, на стрих, і всюди закусував, в стайні ділився з худобою.

На Йордан всі ішли до церкви, верталися з свяченою водою, кропили обістя і близьке поле.

Подібні звичаї були і в других селах. Ці традиції є залишками з поганських часів. Люди їх шанували, і якщо в них вдуматись, то вони мають велике значення”.

На фото: Коляда в селі Лопушанка-Хомина, 1958 рік.

Світлина з приватного архіву Кисилишин Антона.

Матеріали надали Курій Василь та Роман Лопушанський.