Як бойківська громада, якій пророкували занепад, показала успішний результат

Стрілківська громада мала найскладніші стартові позиції серед інших громад Львівської області: мільйонні дефіцити у бюджеті та передані у спадок борги по зарплатах, відсутність великих підприємств (а в деяких селах – й просто відсутність будь-яких підприємств), відсутність документації на стратегічні об’єкти і проекти, неінвентаризовані землі, безліч соціальних та інших викликів…

Цій новоствореній громаді пророкували повний занепад через кілька місяців, максимум – пів року. Але ось минув рік, і, на подив усіх скептиків, нині Стрілківська територіальна громада – спроможна та дивиться в майбутнє.

Яким чином цього вдалося досягти? Яким чином взагалі вдалося відсвяткувати першу річницю громади? Які болючі, але необхідні кроки для цього довелося зробити? Про все це звітував сільський голова Микола Дрозд на звітній сесії в Стрілківському Народному домі.

Найперше – створити структуру, яка здатна забезпечити ті функції і якісно надати ті послуги, які перед нами ставить держава. Тобто, є завдання забезпечити якісними освітніми, медичними, культурними і соціальними послугами. А окрім того, безперечно, адміністративними послугами, які надавалися до того колишніми сільськими радами.

В обласному рейтингу по якості надання адміністративних послуг ми займаємо 22-ге місце із 73 громад. І це при тому, що в нас відсутній Центр надання адміністративних послуг.

При мінімальній кількості людей в нас ведеться військовий, погосподарський облік, реєстрація актів цивільного стану та інше.

Якщо раніше за забезпечення освітніх послуг відповідала держава, то тепер вона делегувала цей обов’язок громаді. Разом з делегуванням обов’язків громада повинна отримати й кошти.

Для виплати заробітної плати освітянам необхідно 57 млн 700 тис. грн, а держава дала лише 53 млн. грн. Дефіцит – 4,7 млн грн. Що робити? Не виплачувати заробітну плату? Або вживати заходів.

Відповідно, потрібно було вживати заходів і прийняти непопулярні рішення. Якщо ми будемо тримати ту мережу, яка є, тоді про розвиток можемо забути: діти навчатимуться у школах, де немає умов, де не можна забезпечити ні харчування, ні санвузла, ні можливостей для заняття спортом, нічого.

Попри все було досить багато й позитивних явищ в освітній сфері. Наша громада виграла 4 проєкти в обласному Конкурсі проєктів місцевих ініціатив, серед яких – капітальний ремонт приміщення шкільної їдальні в Головецькій опорній школі. Загальний бюджет проєкту – півмільйона грн, із яких 150 тис. грн – співфінансування із сільського бюджету.

У співпраці з Департаментом освіти ЛОДА ми придбали шкільний автоус (співфінансування – 125 тис. грн), взяли участь у програмі “Спроможна школа для кращих результатів”.

Крім того, отримали державну субвенцію для забезпечення якісної, сучасної та доступної загальної середньої освіти “Нова українська школа”.

Потреба на бібліотечні послуги впала, запиту такого не існує. Через це зараз в людей склалося певне обурення на бібліотеки і на владу: “Чому ви нічого не робите з бібліотеками?”

А в нас зв’язані руки через те, що без погодження з міністерством культури ми не можемо реорганізовувати та закрити бібліотеки. Направили листа, кажемо, що в нас така ситуація: видатки йдуть, а люди в бібліотеки не ходять. Прислали нам відповідь: “Якщо в населеному пункті є 250 людей і 3 км між бібліотеками, все – бібліотека мусить бути. Якщо ви її реорганізуєте, скоротите чи будь-які інші кроки зробите, то вас будуть викликати в прокуратуру”.

Можливе об’єднання народних домів та бібліотек у Центр культурних послуг. Відповідний закон вступив у дію 4 грудня, зараз ми чекаємо на прийняття нормативної бази. Як тільки на державному рівні будуть узгоджені всі юридичні нюанси, ми зможемо створити власний такий Центр і розвивати цю сферу.

Надання культурних послуг зараз проблематичне через карантинні обмеження, навіть планувати заходи через це дуже важко. Але робити кроки для виведення цих послуг на якісно новий рівень необхідно. Реорганізації потребує як система надання культурних послуг в цілому, так і мережа Народних домів зокрема.

Ми плануємо створити Центр культурних послуг, структурними підрозділами якого стануть всі Народні доми і бібліотеки. Його працівники розроблятимуть Календар святкувань всієї нашої громади і спільно організовуватиму Дні сіл, фестивалі та інші заходи. Досі, чомусь, кожне село у цьому плані відокремлене, саме по собі.

У рамках вже згаданого обласного Конкурсу місцевих ініціатив, наша громада виграла два проекти за пріоритетом “Культура”: капітальний ремонт приміщення санвузлів у Народному домі с. Стрілки (загальний бюджет співфінансування громади 117 тис. грн) та придбання звукового обладнання для Народного дому с. Тур’є.

В нас створена молодіжна рада – консультативно-дорадчий орган. Ми хочемо, щоб він був більш дієвий, більше включався у життя громади, щоб молодь питалася: “А чому прийнято в бюджеті так, а не так? Чи можна ті кошти спрямувати інакше”.

Також плануємо створити й обладнати молодіжний простір, де вони могли б збиратися, обговорювати проблеми громади. Це ми прописали у Стратегії розвитку Стрілківської громади.

На території громади працювали структурні підрозділи Старосамбірської міської ради, яка прийняла рішення про їх ліквідацію. Постало питання: “Що робити далі?” Зібралися з лікарями, порадилися і вирішили створити своє підприємство, яке буде надавати медичні послуги первинної ланки.

На сьогодні, згідно програми медичних гарантій, рентген, флюорографія і подібні послуги входять до списку вторинного рівня. Як тільки їх включать до списку первинного рівня, ми зможемо закуповувати рентген-апарат і надавати відповідну послугу.

Штат і структура підприємства буде залежати від кількості підписаних договорів із нашими сімейними лікарями. Звичайно, ми хочемо наблизити надання медичних послуг в населених пунктах, відкривати ФАПи і пункти здоров’я, але це стане неможливим, якщо в селі буде підписана недостатня кількість договорів, щоб забезпечити заробітною платою весь персонал.

Хотілося б створити пункти здоров’я принаймні в більших населених пунктах, щоб забезпечити максимальну доступність медичних послуг, особливо, коли в селах є хороші спеціалісти. Відкривати ФАП “для галочки” і тримати людину просто так ніхто не буде. Відкриватися будуть з метою надання якісних медичних послуг.

У жодній іншій громаді у працівників апарату сільської ради немає таких низьких заробітніх плат. Всі наші спеціалісти знають, що в Турці, Старому Самборі чи де-інде зарплати у два рази вищі.

Я казав: “Ми можемо забезпечити такий же рівень, але тоді ми всі гроші спрямуємо на зарплату, “проїмо””. Люди не до кінця розуміють, що ми пожертвували своїми зарплатами. Ми два або три рази вносили зміни: із зарплат забрали – і 200 тис. грн дали на дорогу, 100 тис. грн – на бруківку, на співфінансування проектів.

Ми забирали все із зарплат, і навіть для закупівлі тих подарунків на свято Миколая. Це робилося не для піару. Я міг дати Відділу освіти, культури, молоді та спорту 100 тис. грн та два місяці виділяти по 5 000 грн премії десятьом людям, як це роблять в інших громадах. А потім бігають по підприємцях…

Тому колектив, людей, які дійсно працюють, потрібно цінувати. Молоді спеціалісти легко можуть влаштуватися та заробляти по тисячі доларів, а не перейматися громадою.

Що б там хто не говорив, але Стрілківська громада – спроможна. Ті завдання, які ставилися перед громадою, ми закрили.

Чому не вірили, що громада буде? Найперше через фінансові складнощі. Якщо в інших громадах сільські ради, які об’єдналися, залишали у бюджеті, умовно, три мільйони гривень, то в нас навпаки був борг 1,5 мільйони гривень по заробітних платах сільських громад і дефіцит по бюджетних установах – мінус 5 млн грн. А сьогодні у нас нуль дефіциту по заробітній платі.

Але окрім того, що громада спроможна й існує, вона ще має розвиватися. Для того ми прийняли Стратегію розвитку. На даний час ми “закрили борги” й інші подібні питання, але щоб надалі в нас було якісне й комфортне життя, щоб підприємство працювали ефективно, щоб освіта та медицина ставали якіснішими – для цього потрібно покращувати матеріально-технічну базу.

Але найголовніше – це розвиток підприємництва, щоб люди звідси не виїжджали, а мали можливість себе реалізувати тут, це є основою розвитку. І тому перші дві стратегічні цілі спрямовані на це.

Люди повинні розуміти, звідки у громаді кошти і як вони розподіляються. Місцевий бюджет наповнюється із освітньої субвенції, базової дотації та тих коштів, які ми самі заробляємо (податки).

Кошти освітньої субвенції – зовсім окремий рахунок, вони мають цільове призначення: виключно для заробітних плат педагогічних працівників.

Ми можемо визначатися: потратити на бібліотеки 2 млн грн чи, якщо норматив дозволяє, зробити скорочення і мільйон гривень витратити на інші потреби села.

Потрібно, щоб люди більше вникали в життя громади, приходили на звітні сесії, де вони почують багато інформації, і тоді можуть казати: “Слухайте, не треба там гроші тратити”. Тоді можна відповісти: “Ми знаємо, що не треба, але мусимо, бо так у законі прописано, мусимо це питання закрити, бо держава так сказала”. Або не мусимо, можемо, наприклад, зробити реорганізацію, оптимізувати школу в якомусь населеному пункті. І тоді сказати: “На цю школу видатки з місцевого бюджету – 3 млн грн. А в школі один-два учні у класі… Давайте, школу оптимізуємо, забезпечимо приїзд шкільного автобуса, а за ті кошти зробимо те, що для вас потрібно, допустимо, повністю освітлення цілого села, або спортивний майданчик за 2 млн. А хочете – тоді утримуємо школу… Але нічого іншого не зможемо зробити, нема більше грошей “вліво-вправо””.

Ми не приховуємо кошти, стараємося працювати максимально прозоро, долучаємо молодіжну раду, готові розказувати про все, що діється. І дуже радіємо, коли жителі нашої громади активно вникають в усі аспекти життя громади.

Наталія Гром