Наталія Павлишин
У світлий понеділок, який ще називають у народі «обливаний», традиційно водять гаївки. Учасниці Гурту автентичної музики «Коралі» розповіли LMN про особливості цих пісень і поширення їх в Галичині.
Раніше гаївки були дуже важливою складовою народної культури. Адже наші предки мали міфологічну свідомість і вважали, що в такий спосіб, через спів гаївок, забезпечували добрий урожай чи й добре майбутнє.
«Багато наших гаївок мають сільськогосподарське спрямування. Навіть зараз співаємо про сіяння проса, маку, саджання грушечки. В танці повторюємо відповідні рухи: як сіємо мак, як він росте, як його полемо і так далі. Це — народна магія. Раніше наші предки в це вірили і сприймали гаївки цілком серйозно. Зараз це все переросло в ігрову форму», — пояснила етномузикознавиця, учасниця гурту «Коралі» Лариса Лукашенко.
Другий напрям тематики гаївок — любовні мотиви: цар і царівна, голуб і голубка.
«Зрештою, якщо поділити календарний цикл на різні етапи, то якраз після зими хлопці і дівчата підростали, починали зустрічалися, на Купала разом стрибали через вогнище, що мало своє магічне значення, і зазвичай восени все завершувалося весіллям. Нині це все втратило своє значення», — додала пані Лариса.
На початку 90-х років гаївки отримали нову функцією — відновлення українських традицій, національного творення.
«У селах Пустомитівського району дівчата водили гаївки ще в 70-х — початок 80-х років. Вдягали вишиванки і йшли на Великдень біля церкви бавитися гаївки», — пригадує Людмила Зборовська.
«Уся наша релігійна традиція — поєднання язичництва і християнства. Як і все народне мистецтво, яке є дуже рухомим, гаївки з часом оновлювалися, змінювався їхній зміст і в текстах з’являлися християнські мотиви, церква. От, наприклад: „в Ходорові на горбочку стоїть церква у віночку“. Багато гаївок з’явилося на відміну панщини — середина ХІХ століття. Церква мала вплив і на зміну часу водіння гаївок. Раніше їх бавилися на початку весни. Та поступово, під впливом церкви, це стало великодньою традицією», — каже Галина Похилевич.
«Серце гаївкової традиції — Поділля: Тернопільщина, Хмельниччина, Вінниччина. Як поширюється і зникає ця традиція дуже гарно на прикладі Галичини. Багато їх є на Золочівщині, а доходячи до Карпатського регіону, гаївки зникають. Ні на Бойківщині, ні на Гуцульщині їх не було. Якщо зараз там і водять гаївки, то їх туди принесла „Просвіта“, на початку ХХ столітті. Вчителі в школах так «відроджували» традиції, яких насправді там не було споконвіку. В Карпатах святкували Юрія, коли виганяли худобу на полонини. Тоді співали веснянки», — підкреслила Лариса Лукашенко.
Зрештою, поширення гаївок пов’язане зі землеробською культурою. Де займалися скотарством, там гаївки не поширені.
«Та є цікавий виняток: Рава-Руській, так зване Мале Полісся, межує з Яворівщиною і Надсянням, — там немає гаївок. А на Яворівщині збереглися дуже давня традиція — риндзування. Ввечері на Великдень риндзівники ходили від хати до хати, де були незаміжні дівчата і співали риндзівки. А дівчина, яка хотіла вийти заміж, повинна була винести їм 40 яєць», — додала Лариса Лукашенко.
Фото: LMN
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
