«Треба було рятувати сина. Ми місяць провели в реанімації в Охмадиті. Далі почалась боротьба за життя спочатку в лікарняній палаті, потім вдома. Руки іноді опускалися, бо з дитиною була зовсім сама, батько сина нас покинув, ще коли я була вагітною. Грошей не вистачало. Періодично лікувалися у Львові, але це не давало жодного результату. До трьох років син не міг тримати самостійно голову. У нього були судоми, дитина терпіла страшні болі. На фоні цього всього розвинулась і епілепсія. Тоді, пам’ятаю, мені порадили клініку Казявкіна, поїхали туди. Після кількох курсів почала бачити результат. Спочатку син навчився тримати голову, потім промовляти перші слова, рухи ставали більш контрольовані. Ще за кілька курсів нам вдалось подолати епілепсію та судоми. Це дуже великий прогрес. Зараз спеціалісти із цього реабілітаційного центру кажуть – зупинятись не можна, сину може покращати. Якщо повністю вилікувати його не вдасться, то принаймні можна зробити життя моєї дитини більш самостійним. Він зможе сам одягатися, вставати, обертатися вночі у ліжку. Для когось це звичні речі, для нас – надзвичайно багато», – каже Галина.
