“Хрін із Хренова”: жителі села на Кам’янка-Бужчині готують до Великодня фірмову страву

реклама

«Ото спитали, та ви ж в Хренові, його тут кругом, – махає рукою жінка. Представляється Степанією. – Вам якого – великого, малого, грубого чи дрібного, вже втертого чи в заправці, – сміється. – Я з ним воюю вже не один десяток років. Тої весни з городу фіру, певно, вивезла. Визбирували всією родиною. І що, думаєте, щось дасть? За пару місяців знову вилізе. В хрону ж то корінь довжелезний. Раз викопала, то на півметра завдовжки був, і то, певно, ще в землі зостався».

«То під травень, як розростеться, все глушить – ні картоплі, ні цибулі не дасть рости. В нас хрін, як бур’ян. Дехто з сусідів до Львова возить продавати. Один великий за 5 гривень, а три дрібних за 3 віддає. Тільки то хіба перед святами беруть. А так невигідно везти, більше на дорогу стратиш. Я на двох роботах працюю, то і шефовій своїй відвезла сумку, і дівчатам роздавала. Нащо мають тратитись? Собі натерла кілька банок на свята», – ходіть, дам спробувати.

«Ця – фірмова страва – «Хрін із Хренова», – показує на банку із білим хроном. – Готують її до Великодніх свят за кілька днів, щоб добре пройшлась маринадом. З 5 -7 хронів тру на дрібній терці. Ні блендером, ні м’ясорубкою так не вийде, бо надто твердий корінь. 100 грам оцту, 100 грам цукру, трохи солі за смаком. Хай постоїть з три доби і можна споживати з м’ясом. Ще є новий рецепт: до тертого хрону додати два яйця, майонезу, перемішати. Смакота! У мене всі хрін люблять, бо звикли вже», – сміється Степанія.

«В Дідилові, кажуть, колись пан жив. І тих селян, які були йому неугодні, мали якусь свою думку чи просто чимось провинились, гонив, кажучи: «а їх на хрін відправте». Означало, щоб йшли сюди жити, де зараз наше село. А воно було все заросле хроном, з яким важко було впоратись. Вважалось якимось покаранням, – каже Ірина Василівна. – Але жити сюди пішли дуже роботящі і добрі люди. Такий своєрідний відбір і виробив характер місцевих. Наші співчутливі, чуйні, добрі. Цим вирізняються з-поміж людей із навколишніх сіл».

«Ми на зиму овочі зберігаємо завдяки хронові. Якщо біля картоплі, моркви чи буряка висипати коріння – не будуть покриватися цвіллю, менше гнитимуть. Коли хворіємо, також використовуємо корінці. Для простуди достатньо невеличке кільце поставити за щоку. А при артритах ніщо так не допомагає, як настоянка на спирту і хроні. Навіть воду очищаємо за його допомогою. У відро кинути невеликий шматок – і смак кращий, і бактерій менше», – пояснює Грунтковська.

«Паска символізує солодке і щедре життя, м’ясо – ситне, а от хрін – як нагадування, що воно буває і пекуче та гірке, – пояснює місцева Парасковія Смага. – Колись у нас в селі особливо було весело на Великдень. Дороги центральної ще не було, кілька хат стояли по колу, а посередині – пасовисько. Як писанка виглядало! Там завжди бавилось багато дітей. Потім бігли під церкву, виводили гаївки, до ночі веселились. Співали молодим дівчатам та хлопцям, які мали одружитись, співали священику, щоб обвінчав. Останніми роками село почало маліти. Старші відійшли, молодь виїхала до Львова. У нас, крім господарки, нема більше чим займатися. Всього 70 дворів зосталося. Біля мене – лише пару сусідів. На Великдень діти приїздять до рідних, під церкву йдуть, але всі хочуть подивитися на гаївки. А виводити нема кому, бо ніхто вже того не вміє», – додає з жалем Смага.