Гелена Білик-Різничок, волонтерка, дружина військовослужбовця, голова ГО «Родин полеглих Героїв Львівщини»:
— Чи не кожен вечір так буває, що сидиш і думаєш, що все, сил немає, нічого робити не хочеш і не будеш, руки опускаються… Але кожен день приходить ранок і починається все знову – дзвінки, прохання від хлопців, від родин. І кожному треба допомагати. І коли приходить світанок ти вже забуваєш, що думала ввечері. Звідки черпаю ресурс? Це насамперед «+» від чоловіка щоранку. Це мій головний стимул, бо він мені завжди каже «Ти не можеш здатися. Ти мені потрібна».
Радити іншим як не втратити віру важко, бо кожен відчуває по-своєму. На другому році повномасштабної війни дуже важко переносять сигнали повітряної тривоги, у людей бувають приступи панічної атаки… Але напевно моя порада – знаходити цей ресурс між тими людьми, які рухаються, які не сидять на місці, які все роблять заради перемоги. Навіть сходити в церкву і поговорити з нашими отцями з Гарнізонного храму – це вже надасть сили і віри. Ну і наш головний вихід – це допомагати. Коли допомагаєш – відчуваєш сили, не допомагаєш, то перебуваєш в такому важкому стані. Ми повинні всі допомагати – донатити, сітки плести чи шкарпетки в’язати. Це вже великий ресурс для кожного і плюс в карму. От навіть прийти наліпити хлопцям вареники. Цього року дівчата приходили, ліпили, а потім посміхалися і казали «Все, я виконала, я допомогла» і їм це справді допомагає. Кожна людина повинна зараз себе докладати до перемоги. І так допомагаючи рятувати себе. Тоді буде віра в себе і в перемогу!
