«Ноги стали «ватними», перехопило дихання. Я зрозумів, що втікати немає змісту. Кажуть, коли людина у страшній небезпеці, перед очима пробігає все життя. Нічого не пробігло. Просто боявся, щоб моє тіло звір не шматував, – веде далі чоловік. – Мені пощастило, що ведмедиця, йдучи, заплуталася в ожиннику. Інакше б зустрівся з нею впритул. Вона ще трохи поревіла, відтак повернулася і пішла,» – каже Микола.