Юрій регулярно приходив на Майдан і підтримував протестувальників. Ночами він чергував на барикадах Майдану, коли тут було найменше людей. Чергував усю ніч, очікуючи на можливий штурм «беркуту», аж поки не починало ходити метро і не підтягувалися кияни. Юрій ходив на розмови з силовиками та представниками антимайдану, намагаючись із ними поговорити, переконати.
Востаннє приїхав до Києва 18 січня. Відомо, що десь між 2 і 3-ю годиною ночі був поранений у ліве око уламками світло-шумової гранати. 21 січня 2014 року Юрія Вербицького разом з Ігорем Луценком викрали з приміщення офтальмологічного відділення Олександрівської лікарні у Києві.
За словами Ігоря Луценка, викрадачів було десятеро.
Бандити вивезли чоловіків мікроавтобусом до лісу, де почали їх допитувати. Коли тітушки дізналися, що Юрій зі Львова, а отже і «бандерівець», почали його бити та катувати з особливою жорстокістю. Коли на вулиці почало світати, між 6-ю і 7-ю годиною ранку, злочинці знову завантажили побитих майданівців у мікроавтобус і кудись повезли. Викрадених і побитих майданівців привезли у гараж, у якому продовжували катувати впродовж наступних 6—8 годин.
22 січня 2014 року тіло Юрія Вербицького було знайдено на околицях с. Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами тортур. Активісту Євромайдану було завдано надзвичайно тяжких травм: зламана ліва рука, переламано 11 ребер, перелом тіла грудини в 4-му міжребер’ї з внутрішнім крововиливом, закрита травма грудної клітки, травми внутрішніх органів.
Похований Юрій на Личаківському цвинтарі у Львові.