Клуб незрячої молоді: навіщо потрібні волонтери

реклама

Юлія Степанюк

Ми ніколи не замислюємось над величезним щастям: бачити навколишній світ

“Львівська мануфактура новин” поспілкувалась із ініціатором створення Клубу незрячої молоді Катериною Халецькою. Говорили про плюси та мінуси життя незрячих у Львові, а також про створення Клубу незрячої молоді та набір волонтерів у нього.

Із чим у Львові добре, то це із пішохідними переходами. Адже для нас пішохідний перехід – це знак біля дороги та розмітка на ній, а для незрячих – звук світлофора, тактильні відчуття та допомога перехожих.
Озвучених у Львові багато, і це величезний плюс.

“Я побувала в різних містах України і досі не стикалась з такою кількістю озвучених світлофорів як у Львові,” – розповідає Катерина Хелецька.

Популярність набирає тактильна плитка, найчастіше її розміщують перед пішохідними переходами, перед зупинками громадського транспорту. Але її ефективність досить сумнівна.

“Можливо, вона більш допомагає для людей мінімальним залишком зору, бо має яскравий колір. Але для повністю незрячих ролі не грає. Просто важко відрізнити, де на тротуарі ями, а де – тактильна плитка,” – каже Катерина.

Є дуже мало місць, де така плитка чітко прослідковується. Пішохідні переходи зазвичай дуже широкі, а плитку розміщують саме посередині. Незряча людина може просто піти трохи в бік, оминувши її, і так не зрозуміє, що тут – перехід.

“Я інколи не знаю, куди мені рухатися, щоб знайти цю плитку,” – пояснює Катерина.

У незрячих є труднощі з координацією рухів. Важко йти чітко посередині тротуару, триматися рівної лінії. Бордюри, паркани – орієнтири, які допомагають не губитися в просторі.

Звісно, без допомоги інших важко дістатись необхідного місця, особливо, якщо ти ніколи там не був.

“Якщо я знаю, що тут неозвучений світлофор або не впевнена, де потрібно переходити дорогу – прошу про допомогу. Зазвичай, люди відгукуються. Іноді дехто сам пропонує поміч. Але буває і таке, що люди не помічають чи ігнорують, просто проходять мимо,” – каже Катерина.

Величезна проблема – транспорт. А саме його доступність і пристосованість для потреб незрячих. Озвучені лише трамваї та тролейбуси, але іноді настільки тихо, що важко зорієнтуватись, яка це зупинка.

“Складно, що немає зовнішньої озвучки. Коли зупинка малолюдна, ти просто не маєш у кого запитати, яка маршрутка під’їхала. А водії досить часто не зупиняються або проводять висадку-посадку пасажирів надто швидко,” – продовжує Катерина.

Катерина разом з іншими незрячими створює клуб незрячої молоді.

“Ми говоримо “незрячої молоді”, але насправді ніяких вікових обмежень не буде. Якщо до нас захоче долучитись старша людина чи навпаки, школярі, ми залюбки прийматимемо нових учасників,” – пояснює Катерина.

Це будуть неформальні зустрічі в позитивній обстановці. Перша така зустріч відбулась в кафе, де зібрались незрячі та слабозорі люди. Спільно вирішили, що варто впроваджувати скандинавську ходьбу, плавання, катання на велосипедах.

“Але щоб відвідувати всі ці заходи, нам потрібен супровід. Волонтери, які будуть готові витратити декілька годин свого часу на допомогу. Також,, ми будемо дуже раді, якщо наші помічники братимуть участь у різноманітних заходах рамом з нами,” – продовжує Катерина.

Долучитись до такої доброї справи дуже просто, варто просто заповнити АНКЕТУ.

Наразі зареєструвалось небагато волонтерів, проте організатори вірять – друзі ще прийдуть.

реклама