Безбар’єрність без ілюзій: чому пандуса вже недостатньо

Високий бордюр, розбитий тротуар, сходи без альтернативи чи парк без доступного туалету – для частини людей це не дрібні незручності, а щоденний бар’єр. Саме про такі міста, зручні не на візуалізаціях, а у реальному житті, говорили на четвертому Lviv Urban Forum, що цими днями проходив у Львові.

«Зараз, в часі повномасштабної війни, Україна вже відбудовує свої міста. І створення просторів, які будуть комфортні для людей – це основна тема форуму», – каже проєктний менеджер форуму Назар Синиця.

Експерти наголошують: безбар’єрність під час війни – це не питання встановлення пандусів, це питання людської гідності. Засновниця «Kolyasa Studio» Христя Коляса переконує, що Львів у цьому плані зробив величезний ривок вперед:

«Можливо, хтось іще робить для галочки, але мені здається, що бізнеси вже звикають через політику міста: сюди не прийде якась “галочка”, все ж таки треба робити нормально. І це дуже важлива зміна».

Під потреби людей мають змінюватись не лише будинки та дороги, а й парки. На форумі презентували велике дослідження Стрийського парку, і цифри вражають: за тиждень сюди приходять понад 54 тисячі відвідувачів. Проте гуляти у парку без перешкод досі складно. Через стрімкі підйоми між алеями та постійний шум від машин відпочити в тиші не вдається, а банальна відсутність нормальних інклюзивних туалетів чи можливість просто купити води у межах доступності перетворюють прогулянку на квест.

Ландшафтний архітектор Максим Коцюба пропонує оновити парк за допомогою точних соціологічних і просторових даних:

«Ми хочемо облаштувати доріжки у парку за принципом серпантину – пустити їх плавними поворотами, щоб зменшити нахил і зробити підйом доступним для кожного. Також люди приходять за природою і тишею, і є розуміння того, що ми можемо створити зелений буфер від сторони Стрийської, і все майбутнє озеленення вже буде не про декоративність, а конкретно слугуватиме буфером і забиратиме цей шум».

Проте за красивими візуалізаціями та масштабними планами стоїть банальний щоденний біль українських міст. Часто головні бар’єри – це базові речі: розбиті тротуари, високі бордюри, незручні переходи й ремонти, після яких частина людей усе одно не може нормально пересуватися містом. Представники регіональних рухів наголошують, що інклюзія має бути першочерговою, бо без неї будь-яке відновлення чи ремонт вулиць є просто «викинутими» на вітер грошима.

«Вся наша архітектура урбанізму має будуватися на тому, що простір має бути інклюзивним, для всіх без винятку. Щоб у найважчих обставинах тобі було зручно. Це не лише про комфорт, це про гідність і про те, щоб просто відчувати: це життя варте того, щоб його жити», – емоційно підсумовує представник проєкту «Урбан Рух» з Житомирщини Максим.

Учасники Lviv Urban Forum наголошують: безбар’єрність має стати базовим принципом розвитку кожного українського міста. Адже лише тоді, коли міський простір буде однаково доступним для ветеранів, людей з інвалідністю, батьків із дитячими візками та літніх людей, можна буде говорити про справді комфортне й сучасне середовище для всіх.

Довідка

Доступне місто – це не лише пандуси біля входів. Це простір, у якому людина може безпечно й самостійно пересуватися, відпочивати та користуватися міською інфраструктурою.

У такому місті мають бути понижені бордюри, безпечні переходи, доступні туалети, зрозуміла навігація, лавки для відпочинку, маршрути без різких ухилів, доступ до питної води, а також захист від надмірного шуму в парках і громадських просторах.

Підготувала Вікторія Войтович