До Дніпра приїхали наречена, мама й сестра Сашка, які підтримували та доглядали за ним. Завдяки волонтерам знайшли квартиру, щодня приходили у лікарню й приносили щось смачненьке: вареники, борщ.
Через місяць Олександра й частину хлопців відправили до львівського госпіталя, однак там не було місця, аби забрати рідних, а в Трускавці знайшлося.
Вони з Танею – з Миколаївської області, зустрічаються вже два роки, але до війни часу справити весілля не знайшли. Хлопець освідчився нареченій у Дніпрі, а у Трускавці вирішили піти до РАЦСу й узаконити свої стосунки. Святкування не планували – часи не ті.
Однак місцеві волонтери, які опікуються військовими в госпіталі, підготували для молодят свято – накрили фуршетний стіл, прикрасили приміщення, привітали. Одне слово, постаралися, аби подія була урочистою й пам’ятною. Усіх присутніх до сліз вразив момент, коли Таня одягла на шию чоловіку ланцюжок з обручкою, а він – губами каблучку на її безіменний палець.
Мама Сашка Лілія Анатоліївна зворушена щирим ставленням незнайомих людей до її сина й невістки. Вони зараз – далеко від дому, однак їх огорнули теплом та увагою.
Сашко проходить інтенсивне лікування: щодня перев’язки, процедури, масажі, фізіотерапія. Коли рани добре загоються – думатиме про протезування. «Лікарі ставлять мене на руки», – жартує військовий. Захищає Україну хлопець ще з 2015 року.
