«Боротися з системою – пуста справа, але я зробив виклик»: львів’янин сім років судиться за квартиру

реклама

Колишній викладач Львівського державного університету внутрішніх справ Микола Кость вже кілька років намагається добитися правди. Судиться із начальником відділу кадрового забезпечення вишу Анатолієм Перепелицею, бо той незаконно отримав квартиру, яка по праву належить Костю.

«Я пропрацював у цьому університеті 11 років. Очолював кафедру, займав посади професора та доцента. Так як не мав власного житла, мене внесли до контрольного списку працівників університету, які перебувають на квартирному обліку у Львівській міській раді. Впродовж 18 років разом з дружиною та двома дітьми прожив у кімнаті гуртожитку площею 17 м² із загальними вигодами», – розповідає Микола.

Зі слів чоловіка, на виготовлення проектної документації на будівництво будинку він давав пайовий внесок. Але коли прийшлось отримувати ключі від квартири, його прізвище раптово зникло із списку власників. Трикімнатну квартиру загальною площею 95,7 м²на яку той претендував, дивним чином отримав інший працівник університету – Анатолій Перепелиця.

«Йому надали житло за пільгою «Батько інвалід війни». І це обурило, бо батько жодного відношення до нашого університету не мав. Більше того, як інвалід радянської армії отримав трикімнатну квартиру ще у 1975 році. Крім того, у самого Перепелиці не було квартирної необхідності. Дружина була власницею двокімнатної квартири. А сім’я проживала і досі проживає в трикімнатній. На відміну від мене. Після гуртожитку з сім’єю стали винаймати однокімнатну квартиру», – додає чоловік.

Під протоколом, яким було надано трикімнатну квартиру за пільгою «Батько інвалід війни» Анатолію Перепилиці, стоять підписи п’яти людей. Серед них – тодішнього виконувача обов’язків ректора Валерія Середи, проректора Струса, тодішніх начальника відділу фінансового та юридичного забезпечення, а також голови профспілкового комітету.

«Жодного спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету університету. Лише 5 осіб взяли на себе повноваження вирішувати, кому більше потрібне житло, – веде далі Кость. – Коли почав з ними судитися, звільнили мене з роботи. Так вийшло, що я залишився і без житла, і без роботи. Але здаватися не хотів і став один проти цілої системи. Стільки років провів в судах і нарешті домігся, аби контрольний список працівників університету, які перебувають на квартирному обліку у Львівській міській раді та користуються правом позачергового одержання жилих приміщень, визнали незаконним. Відповідно і власника моєї квартири Анатолія Перепелицю також».

Чоловік показує документи. Згідно них, у судовому рішенні від 2015 року, яке набрало законної сили, не зазначено підстав включення Анатолія Перепелиці до контрольного списку працівників університету, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень.

За цим фактом у 2016 році Прокуратурою Львівщини було навіть порушено кримінальне провадження за статтею перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу. Проте, як стверджує чоловік, реального розслідування ніхто так і не проводив.

«Досудове розслідування тривало лише формально. Всі потуги слідства були спрямовані не на з’ясуванні дійсних обставин вчинення кримінального правопорушення, аби притягти винних осіб до відповідальності, а лише на створення видимості роботи. Складається враження, що слідчі просто у цій справі зайняли університетську позицію, чи точніше його керівництва. Яке, перевищуючи свої владні повноваження, незаконно роздало житло, – говорить Микола. – Маю ухвалу і Львівського апеляційного суду, там чітко пише, що з 2017 року слідчими не було проведено жодної процесуальної дії, яка би була спрямована на неупереджене дослідження обставин цього кримінального провадження».

Зі слів чоловіка, органом досудового розслідування досі не прийнято рішення з приводу його доводів про незаконність включення Анатолія Перепелиці до контрольного списку працівників Львівського державного університету внутрішніх справ, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень. Хоча для цього є ухвала апеляційного суду та постанови прокурора.

«Сім років пройшло, кілька разів мінялася влада, а по суті на місцях ніде нічого не змінилося. Люди, які в свій час вмостились у зручне тепле крісло, досі там сидять і творять свої темні справи. Поліція і прокуратура закривають на це очі. Нікого не обходять ні законність судових рішень, ні відкрите кримінальне провадження, ні те, що правда на твоєму боці. Складається враження, що тим, хто мав би охороняти закон, або байдуже, що творять в них на очах, або ж і вони мають з цього якийсь зиск. Дуже хочеться довести протилежне», – каже Микола Кость.

реклама