Моделювання одягу було улюбленою справою дизайнерки Оксани Сокол з дитинства. Сьогодні вона влаштовує десятки майстер-класів на рік, а в її дизайнерських виробах ходить чимало української діаспори за кордоном. Дизайном жінка займається понад 30 років, є членкинею Спілки дизайнерів України. Серед іншого жінка працює з старовинною технікою вибійки. Нещодавно колекцію одягу, зробленого за цією технологією, вона презентувала у німецькому Магдебурзі. LMN розпитала майстриню про унікальність техніки та досвід презентації українського етноодягу за кордоном. Спілкуємось у неділю в обід. Напередодні жінка мала показ у холдингу емоцій Fest, а нині матиме ще одну виставку.
Вибійка – це метод створення дизайну на одязі, коли за допомогою різьблених дерев’яних дощок з липи або дуба наносять фарбу, зволожують тканину, вибивають візерунок і залишають сохнути. Основою може бути домотканий льон, експериментувала майстриня і з фабричними тканинами та тканинами на основі коноплі. На створення одного виробу потрібно мінімум два дні. Серйозніші речі жінка любить робити у горах — у хатинці прапрадідуся на Дрогобиччині поблизу Східниці.
Дизайнуванням одягу вибійкою жінка займається з 2015 року. Якось побачила оголошення про майстер-клас від музею і вирішила спробувати.
«Вони робили акриловими фарбами — це абсолютно інша технологія, але теж вибійка. Наступного року я зробила дитячу колекцію. Працювати акрилом пробують багато людей. Та це не передає всіх тонкощів мистецтва – фарба не проникає так глибико, немає такого відчуття легкості. Співпрацювала тоді з музеєм, вони дали мені кілька штампів. Мене це дуже зацікавило», – зазначає майстриня.
Згодом жінка почала ще глибше досліджувати, що таке вибійка. Багато досліджень провела у Дрогобичі у Бойківському музеї. Там зберігаються взірці різьблених дощок для цього ремесла – вони двосторонні, метрової довжини, завширшки 23 сантиметри. Також Оксана організувала Центр «Традиція». Він об’єднує майстринь різних ремесел – вишивка, ткацтво, прядіння, тощо.
«Якось ми розмовляли з Олександром Опарієм з Академії мистецтв. Купили акрилові фарби, влаштували майстер-клас. На майстер-класі була пані Тетяна Гевкан, вона показала свої серветки з вибійкою олійними фарбами. Її сестра таким займається, виявилось. Так вона познайомила мене з пані Оксаною Білоус з Києва», – ділиться Оксана.
Через деякий час до жінки зателефонувала пані Олена Оренчак, яка мешкає у Лондоні та займається ткацтвом. Вона запросила Оксану до участі великому проєкті «Ткацькі посиденьки» з обміну досвідом між майстринями-ткалями. Також діаспорянка запросила майстриню провести майстер-клас з вибійки. Обов’язковою умовою було, щоб працювати за давньою технологією – саме з олійними фарбами.
«Я трішки почала відмовлятись – я не мала досвіду роботи з олійними фарбами. Та пані Олена спонукала мене спробувати. Взагалі мене ця справа захопила так, що я вже спати не могла. Працювала по три зміни на добу. Цікаво, бо, по-перше, це наше. Воно існувало ще до вишивки. Цікаві і ті всі музейні орнаменти – як наші предки їх творили, чим жили. Ще воно цікаво, бо за допомогою ліній можна гарно підкреслити жіночу фігуру. Це якщо добре знаєш геометрію, креслення і математику загалом», – розповідає етнодизайнерка.
Жінка вивчала сакральне мистецтво в Академії мистецтв. Тут багато дізналась про різні грунти, розчинники від професора Володимира Антоновича Овсійчука. Коли виникла потреба працювати з олійними фарбами, згадала вивчені в університеті рецептури і почала експериментувати.
Запозичувати досвід Оксани приїжджали діаспорянці з Каліфорнії, Парижу, міст Німеччини. Проводить майстер-класи і в українських містах – нещодавно була у Києві, Коломиї.
Цьогоріч жінку запросили взяти участь у міжнародному показі етноодягу «Modavision – Arche moda 2022», що нещодавно відбувся у місті Магдебург у Німеччині. Оксана була єдиною дизайнеркою з України на цьому заході, ще була запрошена оперна співачка Анна Помпеєва.
«Було непросто. На кордоні на мене дивились великими очима. У мене не було помічника, я все це сама тягнула, бо чоловіків практично не було, більшість на війні… Сама не розумію, як дала собі з тим ради. Німці до події дуууже заздалегідь підготувались. Моделей дали мені на місці. Я виїхала в середу, вже в четвер там все було – і перуки, і обладнання, і репетиції з хореографами та критиками, які переглядали постановки дефіле», – зазначає Оксана.
Дехто з німецьких моделей сьогодні продовжує спілкуватись з дизайнеркою. Для них такі вироби дуже цікаві. Особливо приємно на останніх показах було майстрині, що виробами цікавиться молодь – це свідчить про те, що ремесло не загубиться, а передасться.
Вироби, на які майстриня витратила багато часу й зусиль, можуть коштувати від 6 до 10 тисяч гривень. Проте більшість речей в колекціях доступні широкому колу українців. Більшість виробів купують українці за кордоном.
«Зараз я часом роблю дуже складні речі, але поміж тим стараюсь знаходити час і для якихось мінімалістичних візерунків. Намагаюсь виділяти час на якісь простіши аксесуари, але й продовжую вдосконалюватись у складніших візерунках», – розповідає майстриня.
Незабаром охочі побачити роботи наживо зможуть це зробити під час показу у ресторані «Бойківська гостина». Він мав відбутись сьогодні, проте через вчорашні удари його перенесли.
Марія Оринчак
Три авто і понад 500 тисяч зарплати: що задекларувала нова заступниця Козицького Христина Замула
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
