«Готова навчати, розкривати усі таємниці»: Ганна Драголюк хоче зберегти гончарське ремесло на Миколаївщині

реклама

Вікторія Флагман

Знана гончарка із Миколаєва Ганна Драголюк шукає учнів, щоб передати їм старовинну техніку випалювання керамічного посуду. Жінка – єдина в районі, хто володіє цим мистецтвом.

Пані Ганна займається гончарством понад 40 років. Її майстерня – на околиці Миколаєва у приміщенні колишнього гончарного цеху.

Тут, на саморобних стелажах, повсюди стоять глиняні вироби. У першій кімнаті – щойно виготовлені миски, макітри, горнятка та глечики. Їх ще потрібно випалювати в печі. У сусідній – готові баняки, тарілки, кавоварки та навіть стаканчики для коньяку.

61492895_842016979509801_2112434318272888832_n

61803994_593369564491769_2897241168146333696_n

«Мій посуд справді унікальний і самобутній, – хвалиться майстриня. – Кожна мисочка, кожне горнятко виготовлене виключно на гончарному колі. І, повірте, ви не знайдете двох абсолютно однакових виробів. А ще мої «діти» зліплені з миколаївської глини. Наша глина унікальна і за складом, і за структурою. Вона мені додає якоїсь сили і натхнення, можливо, тому, що видобута з рідної землі».

Майстриня каже, Миколаїв із давніх-давен славився майстрами-гончарами.

«У деяких родинах вміння виготовляти глиняний посуд передавалося від покоління до покоління. Та й ще за радянських часів у Миколаєві діяв великий гончарний цех, на якому ще зовсім юною працювала і я. Та коли Союз розвалився, цех закрили і я залишилася без роботи. Подалася на заробітки у Німеччину. Заробила там трохи грошей, повернулася в рідний райцентр і викупила приміщення, яке пустувало. Вирішила: хочу займатися гончарством. Навчалася цьому ремеслу сама, то ж на початках було дуже складно. Декілька разів хотіла усе кинути і забути про гончарство назавжди. Та все ж впертість перемогла», – усміхається.

Зараз на те, щоб виліпити глечик, жінці треба менше ніж 3 хвилини.

«Дуже хочу, щоб хтось закохався у глину так само, як і я, – жартує гончарка. – Бо як не знайдуться охочі навчитися цьому ремеслу, воно може зникнути на теренах Миколаївщини. Я готова навчати, розкривати усі таємниці, розкажу, як на цьому можна заробити, – усміхається. – Глиняний посуд користується великою популярністю – в Україні, Європі. Я навіть в Китай відправляю свої вироби. Буває таке, що фізично не встигаю виконати всі замовлення».

Пані Ганна переконує, що за бажання техніку гончарства можна швидко освоїти. Пропонує разом виготовити невеличку тарілку.

Просить сісти за гончарне коло і показує, як однією ногою його розкручувати, і іншою завдавати необхідного темпу. Кладе на круглу тацю шматок глини. Розкручує коло.

«Тепер руками надаємо виробу форми. Із глиною потрібно обходитися ніжно, а щоб стінки посудини були рівненькими і гладенькими, не можна їх сильно притискати пальцями. Я коли сідаю за гончарне коло, співаю українських стародавніх пісень. Вірю, що це додає посуду якоїсь особливої магії», – усміхається.

За 15 хвилин утворюється тарілка. Майстриня ставить її на полицю, щоб вона висохла і настоялася. Тоді – на 5 годин у піч, нагріту до 800 – 1000 градусів. Піч велика, її палять дровами.

«Я виготовляю два типи глиняного посуду – молочений і глазурований, – розповідає. – Молочений дуже популярний, бо екологічно чистий та безпечний, а ще він не вступає у хімічну взаємодію з продуктами харчування. Тут використовую древній спосіб обробки кераміки – молочний випал. Після першого короткого обпалу – близько 4-5 годин за температури 1000 градусів, занурюю посудину у молоко, потім обережно виймаю, щоб не зіпсувати тонкий шар молочної плівки, обсушую та знову обпалюю у печі вже за температури 400 градусів. Тож молочений посуд виходить термостійким, легким та підходить для використання на різних сучасних плитах і духовках. А щоб посуд став блискучим, для його обробки також використовую виключно натуральну сировину – харчову поливу».