регіональні новини
Написати нам
“Жила самостійно, відмовляючись “стати комусь тягарем”: у Львові померла відома діячка Ірина Шуль
08 Травня, 20:12
logo-black

“Жила самостійно, відмовляючись “стати комусь тягарем”: у Львові померла відома діячка Ірина Шуль

Сьогодні, 8 травня, у Львові померла 101-річна відома громадська діячка, колишня політв’язень німецького концтабору Ірина Шуль. У  неї залишилися дві доньки, одна з яких Марта Літинська – шахістка, міжнародний гросмейстер, заслужений майстер спорту, четверо онуків та правнуки.

«Ще декілька місяців тому її розклад на тиждень складався з відвідування зборів «Просвіти», «Союзу Українок», «Товариства Надсяння», «Львівської спілки політв’язнів України», зустріч хору «Відгомін», фізичної праці на своєму городі… У своєму віці жила самостійно, відмовляючись “стати комусь тягарем”. Школа, інститут, академія, війна, бухгалтер, збір грошей на ОУН-УПА, арешт, концтабір, звільнення, одруження, викладання, діти, педагогічна робота, просвітницька робота, внуки… Бабусю, в тебе було важке життя, гідне нашої поваги. Ти боролася за створення держави та постраждала від німецьких та російських окупантів. Дякую за твій вклад в існування держави», – на своїй сторінці у Фейсбук написав онук Ірини Шуль Святослав Літинський.

Ірина Шуль народилася 23 червня 1918 року в селі Вовче передмістя Перемишля в сім’ї секретаря у суді. У родині виховувалося четверо дітей, де Ірина була наймолодша. Після школи імені Маркіяна Шашкевича та Українського інституту для дівчат у Перемишлі вступила в Академію закордонної торгівлі у Львові. У 1941-му році влаштувалася помічником бухгалтера в кооперативі у місті Судова Вишня на Мостищині. З 1942 по 1944 роки працювала у відділі статистики ревізійного союзу у Львові. Співпрацювала з Організацією українських націоналістів та Українською повстанською армією, поширювала бойовий фонд УПА – бофони.

Півтора року тому Ірина Шуль розповідала, що до роботи з УПА її залучили подруга Леся Швак зі своїм братом Іваном, за якого згодом Ірина вийшла заміж.

“Вони були родом із Тростянця Бережанського району на Тернопільщині. Іван вчився на медичних курсах. Вступив в Організацію українських націоналістів. Знав, що я – патріотка. Просив реалізувати бофони. При церкві збирали гроші у скарбонки “на бідних”. Кошти передавали в Українську повстанську армію, – пригадувала Ірина Шуль. – Мене зрадив працівник із ревізійного союзу. Він нібито втікав від совітів і хотів їхати на Захід. Робився таким патріотом, довірилася йому. А він заховав бофон і видав мене гестапо. Арештовувати прийшли на роботу. У моїй шафці нічого не знайшли. Але вдома виявили бофон. Арештували на другий Святвечір – 18 січня 1944 року. Знайомі, які відбували терміни в Сибіру, кажуть: “Що ти сиділа? Всього півтора року”. Відповідаю: “Ви хоч довго сиділи, але між своїми. А я – між ворогами”.

1,5 місяця перебувала у тюрмі на Лонцького. Потім вивезли до німецького концтабору Равенсбрюк, згодом перевели до його філії – Флоссенбюрга. У травні 1945-го в’язнів звільнили американці.

“У камері на Лонцького вікно було високо. Заглядали, коли вставали на якесь підвищення. Під час допиту мене сильно побили. Польки, з якими я сиділа, прикладали на плечі мокрі ганчірки, обтирали мене, – казала Ірина Шуль. – У концтаборі була півтора місяця. Треба було носити 100-літ­рові бідони. Одна брала за одну ручку, друга – за другу. Від того почали пальці терпнути. Біля озера кидали торф’яні брикети на катер. Або носили брукву, з неї варили борщ. Їжі давали стільки, аби лише не вмерти з голоду. У Флоссенбюрзі вже було легше”.

Після повернення додому Ірину разом з батьками примусово виселили з Перемишля.

“Батькові приходили листи: “Коли пан юж виїждже”? Тиснули психологічно. Наприкінці вересня ми виїхали, взяли корову. Два тижні сиділи на станції в товарному поїзді. Знайомі їжу приносили. У вагоні були три родини. Худоба – в окремому, – згадувала Ірина Шуль. – 1946 року зустріла Лесю Швак. Її брат після мого арешту пішов у підпілля у Чортківському окрузі. Завідував аптекою. Коли його ранили, виробили евакуаційний лист, наче він – уродженець Лемківщини. Мої батьки прописали його у Кривчицях, паспорт оформив у Винниках. За рік ми побралися”.

У 2011 році Ірина Шуль овдовіла. Її чоловіка – Івана Шуля – поховали на Личаківського кладовищі. Тепер його дружину поховають поряд.

Фото: Ярослав Тимчишин (Gazeta.ua)

Схожі новини