У Львові вдова загиблого Героя Оксана Ганкевич створила фотопроект «Продовжуй жити», у якому беруть участь вдови та матері загиблих на війні Героїв. Жінки фотографуються у двох образах: у військовій формі та українському традиційному наряді. Львівська мануфактура новин дізналась, як цей проект допоміг впоратись їм із болем втрати, яку вони пережили.
Чоловік Оксани – Андрій Ганкевич із позивним «Хенк» загинув у липні на Харківщині. Він пішов добровольцем у перші дні повномасштабної війни, був бойовим медиком 125 бригади ТрО. Разом вони виховували трьох дітей.
Після смерті чоловіка Оксана довго не могла оговтатись від втрати. Вона розповідає, що на певний час випала з життя, адже не знала, чи впорається із усім, що тепер впало на її плечі. До того ж, у неї залишилось троє дітей: 16-річний Маркіян, 12-річна Роксолана та 3-річний Ярема, яких потрібно виховувати і давати їм батьківську любов, відтепер ще й за батька.
Оксана звернулась за допомогою в Офіс підтримки родин військових (м. Львів, вул. Коперника, 17). Там вона познайомилась з жінками, які також втратили своїх найрідніших людей, а згодом почала працювати там. Потім у неї виникла ідея допомогти тим, хто втратив чоловіка чи сина на війні. І так з’явився проект «Продовжуй жити», а згодом підпроект «Краса врятує не тільки світ, але й душу», у якому власне фотографують тих жінок, чиї чоловіки або сини загинули на війні.
За словами Оксани, завдяки фотосесії дівчата відновлюються через перевтілення, через красу. Крім того, жінки постійно зустрічаються, проводять разом час, підтримують одна одну, відтак вони перебувають із тими людьми, які розуміють їхній біль.
«Коли мені дівчата розповідають, що їм стало легше та сподобався цей проект, то я розумію, що я роблю правильну роботу… Ми просто один одного підтримуємо настільки, наскільки це можна: ми можемо обійматись, слухати, плакати разом, і нам не важко це робити… Я власне скажу, що мій ресурс набирається саме від того, що я допомагаю. Воно мене витягнуло з великої прірви. Я в певний момент зрозуміла, що допомагаючи, я стаю іншою, мені стає легше», – каже Оксана Ганкевич.
Однією із учасниць проекту стала 49-річна Людмила Костюк. Рік тому, 3 березня, жінка втратила найдорожчу людину у своєму житті – єдиного сина, якого виховувала сама. Він загинув під Вознесенськом, на Миколаївщині. Павло заміновував міст, яким мала пройти колона російських окупантів.
Павлові було лише 20 років. Він служив у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді. Людмила розповідає, що у дитинстві її син займався боксом та хотів стати професійним спортсменом. Однак, через проблеми зі здоров’ям не міг продовжувати заняття. Зважаючи на це, Павло хотів знайти себе у військові справі, відтак, пішов служити ще у 2021 році.
Жінка розповідає, що втрату сина переживала самостійно, навіть похорон вона організовувала самотужки, адже родичів або близьких людей у Львові у неї немає. Людмила почала багато працювати, навіть на вихідних, аби не залишатись вдома наодинці з думками. Згодом почала волонтерити, допомагати бригаді, у який служив її син. Вона відповідає за ремонт машин військових.
В січні цього року в одній із груп родин загиблих на війні Людмила побачила повідомлення про проект «Продовжуй жити» і вирішила взяти в ньому участь.
«Я плакала коли фотографувалась у військовій формі. У мене просто душа розривалась на частини, бо то найболючіше. Якою б людина сильною не була, ця травма залишиться з нами назавжди, треба просто навчитись з нею жити. І в той момент, коли я вдягнула на себе форму у мене просто було таке відчуття, що я відчуваю всіх тих хлопців, синів, чоловіків, які там, які воюють, які загинули, цей біль і все, що впало на їхні плечі, ті молоді хлопці, які мали захищати нас всіх, по 18, 20 років, кому як. Той весь тягар на їхніх плечах, і це було настільки боляче і важко мені», – ділитися своїми спогадами Людмила.
Не встигла Людмила оговтатись від втрати свого сина, як життя підготувало їй ще одне випробовування. Під час волонтерства жінка познайомилась із чоловіком, який був військовим. Між ними зав’язались стосунки. Їй здавалось, що вона нарешті знайшла людину, яка розуміла її з пів слова і вони планували пов’язати свої долі. Аж раптом серце чоловіка перестало битися – інфаркт під час виконання бойового завдання. Людмила знову пережила втрату дорогої людини.
«В мене одна втрата за іншою. Ще навіть року не пройшло як сина похоронила, а потім хоронила людину, яку покохала. Я знову впала в прірву. Якби не цей проект, я не знаю, як би я це пережила вдруге. Я б уже самостійно не вибралась», – розповідає Людмила.
Авторка проекту Оксана Ганкевич зазначає, що вона і надалі планує реалізовувати свій проект, адже розуміє, що таким жінкам вкрай необхідна допомога та підтримка.
Побачити фотографії жінок можна на виставці у Львівському палаці мистецтв, на вул. Миколи Коперника, 17. Вона триватиме до 12 березня.
Ірина Марчук
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
