«Спочатку ми вчилися у них, а зараз вони приїжджають вже вчитися у нас», — розповідає про закордонних партнерів медичний директор Superhumans Center Андрій Віленський. За його словами, українські команди швидко набули досвіду допомоги людям зі складними бойовими травмами. За цим досвідом — війна й люди, яким потрібно допомогти відновитися та знову давати собі раду в щоденному житті.
30 жовтня у Львові розпочався Lviv Medical Forum 2026. Журналістка LMN поговорила з Віленським, директором Інституту серця Борисом Тодуровим та учасницею форуму Євгенією Римаренко. Про те, чого вже навчилися українські медики, як змінюються потреби пацієнтів і чого досі бракує для допомоги людям.
Тяжке поранення може змінити найпростіші речі: як людина пересувається, дає собі раду вдома, повертається до звичних справ. Допомоги одного фахівця може бути недостатньо. Саме з такими складними потребами, за словами директора Superhumans Center Андрія Віленського, українські реабілітаційні команди навчилися працювати за час війни. Він високо оцінює цей досвід і говорить, що тепер його переймають закордонні партнери.
Для Львівщини ця розмова близька. Тут працюють Superhumans Center та Unbroken. У Superhumans допомагають дорослим і дітям, які постраждали від війни: займаються протезуванням, реконструктивною хірургією, фізичною та психологічною реабілітацією.
Віленський пояснює: допомогу потрібно організувати так, щоб людина могла отримати всі необхідні їй послуги в одному місці. Особливо це важливо для пацієнтів із бойовими травмами.
Про потребу краще розуміти людей говорить і Євгенія Римаренко, яка працює в лабораторії. На форум вона прийшла вперше. Серед тем, які почула від лекторів, називає увагу до потреб пацієнта: війна змінює людей, тож медичні заклади теж мають змінювати свою роботу.
«Наш пацієнт змінюється, ми ростемо з нашим пацієнтом», — каже Римаренко.
За словами очільника ОВА Максима Козицького, на Львівщині є понад тисяча реабілітаційних ліжок. Проте ця цифра сама по собі не пояснює, де конкретна людина може отримати потрібну їй допомогу.
Віленський, говорячи про Україну загалом, називає нестачу фахівців та закладів, які можуть надавати якісну реабілітацію. На запитання, що потрібно для появи центрів на зразок Superhumans в інших містах, насамперед говорить про кошти.
«В першу чергу, це фінансування. Це така прозаїчна річ, але зрозуміло, що потрібно інвестувати гроші», — пояснює він.
Йдеться про гроші на створення й роботу центрів. Однак поряд із приміщенням та обладнанням потрібна підготовлена команда.
«Але оскільки реабілітаційна сфера перебуває на етапі розвитку в Україні, то з кадрами в нас складно. І той, хто хоче очолити або створити такий проєкт, повинен розуміти, що команду потрібно буде готувати», — наголошує Віленський.
Тому, коли повідомляють про відкриття нового відділення чи додаткові ліжка, варто запитувати й про людей, які там працюватимуть. Яку допомогу вони можуть надати? Чи є серед них фахівці, потрібні конкретному пацієнтові?
Про інші зміни в українській медицині на форумі розповівдиректор Інституту серця Борис Тодуров. За його словами, лікарі відновили пересадки серця після тривалої перерви й освоїли складні операції – зокрема пересадження серця разом із легенями або ниркою.
«Ми сьогодні вирішуємо велику соціальну проблему і робимо трансплантації вже сотням людей», — каже Тодуров.
Для людини, яка чекає на пересадку, це шанс жити далі. Але провести операцію неможливо без донорського органа.
Тодуров говорить, що ставлення українців до посмертного донорства змінилося. Він пов’язує це, зокрема, з відкритістю медиків, які показують свою роботу та її результати. Водночас лікар наголошує на проблемах, які залежать від організації допомоги й підготовки фахівців.
«Бо кількість донорів залежить від того, як працюють інсультні центри, як працюють реаніматологи, анестезіологи», — пояснює він.
Тобто шанс пацієнта залежить і від медиків, робота яких починається задовго до самої пересадки. Успішна операція — видимий результат цієї спільної роботи.
У розповідях Віленського й Тодурова є спільна проблема: поруч із новими можливостями медицини потрібно готувати людей та налагоджувати роботу закладів. Саме ці речі впливають на те, чи отримає пацієнт потрібну допомогу.
Для родини, яка шукає реабілітацію, важливо з’ясувати, які послуги є в конкретному закладі, що можна отримати безоплатно й на яких умовах. А ще — хто пояснить план відновлення та як його продовжувати після повернення додому.
Людині, якій рекомендують трансплантацію, варто обговорити з лікарем наступні кроки: куди звернутися, які обстеження пройти та хто супроводжуватиме її далі.
Для мешканця громади Львівщини допомога має цілком конкретну адресу. Йому потрібно знати, де знайти потрібного фахівця і до кого звертатися, якщо виникнуть труднощі. Ці відповіді потрібні так само, як новини про складні операції та нове обладнання.
Підготувала Вікторія Войтович
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
