«Бороду не збрию, татуху не виведу, гітару не викину, панкрок, як грав, граю і буду грати», – заступник міського голови Львова Андрій Жолоб

Андрій Жолуб – медик, ветеран, музикант і новий заступник міського голови Львова з питань ветеранів – розповів в етері “Помануфактуримо” про своє призначення, завдання на посаді, роботу з ветеранами та прірву між військовими та цивільними.

Дякую. Призначення сталося 23 жовтня, депутати за мене проголосували. Я не відчуваю змін у собі – мені 44 роки, і я залишаюся таким, яким є. Кабінет ще в ремонті, підлеглі залишилися ті ж, що й у центрі надання послуг ветеранам – 48 людей, більшість із них жінки. Колектив дуже класний, співпрацюємо добре.

Хейт – нормальна складова. Починаєш робити щось помітне – тебе автоматично критикують. Взагалі не можна всім подобатися. Для мене важливо працювати ефективно для ветеранів, а не думати про оцінки в соцмережах.

Вона є, і це нормально. Ми, ветерани, живемо за іншими принципами – можна сказати, як лицарський орден. Це не робить нас кращими за цивільних, просто у нас інший досвід, інший світогляд.

Найважливіше – закривати базові потреби ветеранів і їхніх родин: юридичну, психологічну підтримку, допомогу родинам зниклих безвісти. Це також супровід ветеранів з інвалідністю, допомога у працевлаштуванні та соціалізація. Ми працюємо мультидисциплінарною командою, щоб ветерани отримували реальну підтримку, а не формальні послуги.

Це називається «візити турботи». Ми не просто ставимо галочки – приходимо до ветерана додому, перевіряємо побутові та медичні потреби. Це команда з ветеранів, лікарів, представників соцзахисту та районних адміністрацій. Ефект відчутний – ветерани відкриваються, отримують підтримку та можливість повернутися до активного життя.

Кожен має свої запити. Дехто фізично здоровий, але психологічно пригнічений, інші потребують допомоги через поранення. Ми намагаємося надати підтримку на всіх рівнях – від психологічної до соціальної та працевлаштування.

Слухають і довіряють більше, бо я сам ветеран і маю досвід. Щодо стилю – я не змінююся, бо костюм і зачіска не визначають посаду. Панкрок – частина мене, і це не заважає ефективно працювати.

Важливо, щоб місцеві адміністрації займалися ветеранами, а держава – війною. Ветеранські центри по містах стають платформою для навчання та менторства нових фахівців. Успішний приклад – Полтава, Вінниця, Харків, де ветерани організовують спортивні та культурні активності навіть під обстрілами.

Це дає можливість реально впливати на процеси для ветеранів, залучати ресурси та підтримку. Раніше я був директором центру, але повноважень було недостатньо. Статус заступника відкриває нові можливості.