24-річний Назар Цюпка із села Артищів, що на Городоччині, здійснив мрію, про яку багато хто навіть не наважується подумати, – поїхав на край світу, в Антарктиду. Тепер його робоче місце — українська антарктична станція “Академік Вернадський”, де він виконує важливу місію кухаря, готуючи страви для полярників серед льодовиків і вітрів крижаного континенту. Чоловік розповів LMN, що спонукало його поїхати за майже 15 тисяч кілометрів від рідного дому, як пристосувався до нових умов життя та що його найбільше здивувало.
Ким ви працювали до поїздки в Антарктиду та чому вирішили змінити своє життя і вирушити працювати на станцію?
Я до кінчиків пальців кухар. Працював су-шефом у Львові. Поїхати в Антарктиду було ідеєю зрілого віку. Два роки тому я дізнався, що проходить відкритий набір на станцію “Академік Вернадський”, але на той момент відбір вже був закритий. Та через рік, влітку 2024-го, я подав документи. Процес відбору тривав майже пів року у багато етапів. Фізичної підготовки вищого рівня не потрібно було, проте обов’язковою була освіта кухаря і досвід роботи, які в мене були. І вже у березні наш склад 29-ї Української антарктичної експедиції, що складається з 14 людей, урочисто відправили в дорогу, яка тривала близько 10 днів: спочатку в Польщу, потім перельотами до Південної Америки, і вже там ми сіли на криголам “Ноосфера”, який доставив нас до станції.
Що вас найбільше здивувало в Антарктиді та чого ви не очікували побачити?
Антарктида розпочалася, коли ми вже пройшли протоку Дрейка. Тоді побачили здалеку айсберги — великі брили льоду, які плавають самі собою. Температура впала, океан був безкрайнім, і не було видно жодного клаптика суші. Перший яскравий спогад на все життя — це пінгвіни. Вони були по всій території острова. Їхній запах закарбувався в мене надовго, він був схожий на запах качиного ставку, змішаний з рибою. Зараз ми до нього звикли після 11 місяців зимування.
Чи бачили ви антарктичну фауну — пінгвінів, тюленів? Які враження?
Пінгвіни є менші, ніж усім здається. Коли люди думають про пінгвінів, то уявляють імператорського, який заввишки в половину росту людини. У нас на острові є субантарктичні пінгвіни, які сягають лише 80 см, але в усьому іншому вони — ті самі пінгвіни, яких собі уявляють люди. Немає такого моменту в добі, коли всі пінгвіни вирішили, що треба спати, бо, як мінімум, один або десяток вирішить, що саме зараз треба покричати. Це для нас вже як білий шум: під нього засинаємо, під нього прокидаємося. На острові площею один квадратний кілометр, за останніми підрахунками нашого біолога, які були близько місяця тому, живе 6916 пінгвінів. Також у районі “Вернадського” можна побачити інших птахів, морських леопардів, морських котиків, тюленів-крилеїдів, китів та косаток.
Як виглядає ваш типовий день на станції?
Робочий день починається з 8 або 9 ранку. Я живу на роботі, тому на те, щоб дістатися до робочого місця, йде 15 секунд. Замішую полярникам тісто на хліб, адже вони його багато їдять, варю бульйон. На обід готую основну страву, салат, суп і свіжий хліб. Раз на два-три дні, під настрій і натхнення, потрібно приготувати полярникам щось солоденьке — якусь випічку, булочки або бісквіт, щоб вони мали до чаю. Після обіду маю час подзвонити додому. О годині 4-5 повертаюся на кухню готуватися до вечері. Готую основну страву і гарнір. Потім планую меню на наступний день, іду в свій умовний магазин — велику морозильну камеру з продуктами та вибираю потрібні інгредієнти. Робочий день закінчується о 10-11 вечора.
Як організовується зберігання їжі на станції?
Полярники увесь рік харчуються різноманітно, але для цього необхідно навчитися правильно зберігати продукти з коротким терміном придатності, адже прибувають вони на острів один раз — разом із командою експедиції. Овочі піддаються ферментації, тому робимо закрутки: консервуємо помідори та квасимо капусту. Одного разу вся команда із 14 людей займалася цим протягом цілого дня.
Які страви найбільше полюбляє ваша команда та чи маєте якісь особливі традиції в харчуванні?
В суботу у нас святкова вечеря, на яку всі гарно одягаються, і я готую святкову страву. Обов’язковою умовою є те, що якщо хтось святкує день народження, то має бути фірмовий торт. Також нашою традицією є щосуботи, без жодного винятку, їсти борщ із пампушками та часником. Скільки б не було роботи і якою б не була субота, у нас є таке правило. У мене була така традиція вдома — як мінімум раз на тиждень їсти борщ, і я її переніс сюди. Полярникам це подобається, кажуть: “Цілий тиждень чекаю суботи, щоб з’їсти борщ з пампушками”.
Кожної неділі у мене вихідний, і члени команди між собою по черзі вступають у роль кухаря й годують всіх протягом одного дня. Жодного разу ніхто не лишався голодним, тому їм вдається
Чи хотіли б повернутися в Антарктиду ще раз?
Експедиція триває 12 місяців, тому вже в квітні ми маємо бути вдома. Я поки не прийняв рішення, чи поїду в наступну експедицію через рік, але мені один із науковців сказав, що бажання повернутися на станцію з’являється вже тоді, коли ти перебуваєш удома. Зараз ти сумуєш за рідними і хочеш додому, а вже там будеш сумувати за станцією та за командою.
Що ви найбільше хочете зробити, коли повернетеся додому?
В Антарктиді можна знайти місце тиші, якого немає у Львові чи навіть вдома у селі. До снігу звикаєш, його вже приймаєш як належне, але дуже хочеться зеленої трави, лісу і гір. Коли я повернуся в Україну, то зустрінуся зі всіма рідними та друзями, бо важко підтримувати зв’язок на відстані. Але в першу чергу приїду додому і з’їм борщ, який приготував не я.
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
