Він хотів бути пожежником, але обрав саперну справу — і жодного разу про це не пошкодував. За плечима — дев’ять ротацій на Схід, сотні знешкоджених боєприпасів і розуміння того, що наслідки цієї війни доведеться ліквідовувати ще багато десятиліть. LMN поспілкувалась із сапером ДСНС Іваном Бамболею про перші місяці повномасштабного вторгнення, роботу під ракетами, страх, відповідальність і те, що цивільні мають знати про мінну небезпеку.
— Як ви прийшли в професію сапера? Це було усвідомлене рішення чи збіг обставин?
ДСНС — це Державна служба України з надзвичайних ситуацій, і її основна мета — ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій. Вони бувають різні: природні, техногенні, соціальні та воєнні. Відповідно, і фахівців у службі багато: хіміки, водолази, оператори БПЛА, авіація, пожежники. Окремий напрям — піротехнічні підрозділи, де працюю я.
Коли я прийшов у ДСНС у 2022 році, у нашому підрозділі було зовсім небагато людей. Втім за останній час кількість фахівців у цьому напрямі постійно зростає. Масштаби замінованих територій величезні, тому потреба у фахівцях тільки збільшується.
— Ви прийшли на службу вже під час повномасштабної війни. З чого починали?
Безпосередньо до служби я став у березні 2022 року, коли повномасштабна війна вже тривала. Спершу я працював в межах області — ліквідовував боєприпаси ще з часів Першої та Другої світових воєн. Їх і досі знаходять у полях, лісах, на городах.
Водночас мої колеги, які працювали довше, вже були залучені ліквідації ворожих атак та розмінувань на сході України. Згодом і мене почали залучати до ліквідації наслідків російських атак — після ударів ракетами та «шахедами».
— З якими вибухонебезпечними предметами вам найчастіше доводиться мати справу?
У нашій області й досі багато викликів через боєприпаси Другої світової війни. Торік таких було близько 200. Найчастіше їх знаходять у сезон польових робіт, коли люди обробляють землю. В інші періоди заявок значно менше.
Ми постійно наголошуємо: у жодному разі не можна чіпати такі предмети. Люди іноді намагаються здати снаряд на металолом або навіть розрізати його болгаркою. Був випадок, коли чоловік приніс снаряд у гараж, почав різати — і той вибухнув. Чоловік загинув.
Інша історія — чоловік, який знайшов боєприпаси, схожі на дзвіночки, і хотів повісити їх на ялинку. Він приніс їх додому, і вони вибухнули просто на столі. Це були надзвичайно небезпечні боєприпаси, які взагалі заборонено брати в руки.
Саме тому важливо навчати людей, як діяти у разі виявлення підозрілих предметів.
— Що було для вас найважчим у перші місяці війни?
На початку ми фактично не знали, з чим маємо справу. Перші виїзди були інтуїтивними: ми діяли, спираючись на логіку і базові знання, не розуміючи до кінця, чого очікувати.
З часом прийшов досвід: ти вже знаєш, де детонатор, що можна відкрутити, а що — ні, як знешкодити той чи інший тип вибухівки. Але ворог теж не стоїть на місці — вони постійно вдосконалюють зброю. Тому кожен новий виїзд усе одно відчувається майже як перший: ти не можеш передбачити, що саме тебе чекає.
Ми часто працювали із ракетами — і на сході, і тут. Знешкоджували «Кинджали», Х-101, «шахеди» та інше. Це були регулярні виїзди.
— Як виглядає типовий день сапера ДСНС під час війни?
Якщо ми перебуваємо в пункті постійної дислокації, то це звичайний робочий день — приблизно з 8:30 до 17:00. Але навіть у цей час ми завжди маємо бути готові до негайного виїзду. Частина фахівців постійно чергує, і саме вони першими виїжджають на виклик.
Окрім цього, ми регулярно їздимо на Схід — допомагати з розмінуванням деокупованих і прифронтових територій.
— Який алгоритм дій сапера після ворожої атаки?
Ми виїжджаємо на місце прильоту та обстежуємо територію. Якщо серед уламків немає вибухової частини, складаємо відповідний акт — далі працюють інші служби.
Якщо ж вибухова частина є, її або вивозять на спеціальний полігон для знищення, або ліквідовують на місці. Все залежить від категорії небезпеки. Є боєприпаси, які можна транспортувати, а є такі, до яких взагалі не можна торкатися — їх знищують одразу, незалежно від того, місто це, поле чи ліс.
Кожна ситуація унікальна, універсального сценарію не існує.
— Чи є місце страху у вашій роботі?
Перший виїзд я пам’ятаю добре — у мене тремтіли руки. Але ти збираєшся і просто робиш свою роботу. З часом адаптуєшся.
Страх присутній завжди — і це нормально. У нас навіть жартують: якщо сапер перестає боятися, його вже час міняти, бо без страху він стає небезпечним для себе і для інших. Головне — контроль, знання і холодна голова.
— Ви неодноразово працювали в ротаціях на Сході. Чим ця робота відрізняється?
Особисто я був задіяний на Миколаївщині та Харківщині. Водночас мої колеги працювали також на Київщині, Донеччині та Херсонщині.
Робота на Сході значно складніша. Якщо тут ми здебільшого маємо справу зі старими боєприпасами, то там — із сучасною зброєю, яка може реагувати на найменші чинники. Іноді навіть не потрібно торкатися снаряда, щоб він вибухнув.
Бували випадки, коли боєприпаси доводилося знешкоджувати прямо в житлових будинках — між поверхами або під фундаментом. Ми завжди намагаємося зробити все можливе, щоб зберегти будівлі, бо розуміємо, що для людей це — все їхнє життя.
— Скільки часу знадобиться Україні на повне розмінування?
Це питання мені ставлять постійно. І чесна відповідь — ніхто не знає. Ми досі ліквідовуємо наслідки Першої та Другої світових воєн. Тож і ця війна залишить слід на десятиліття.
За кілька років можна очистити критичну інфраструктуру — лінії електропередач, газо- й водогони. Але для повного очищення територій потрібні десятки років.
— Що ви відчуваєте, усвідомлюючи, що від вашої роботи залежить безпека цивільних?
Це дуже сильне відчуття. Пам’ятаю випадок, коли чоловік два місяці боявся вийти з дому — чекав на дружину з дітьми, але не знав, чи безпечно. Ми обстежили подвір’я, знешкодили небезпечні предмети. Він був такий щасливий та вдячний.
Я жодного разу не пошкодував про свій вибір. Це складна, але надзвичайно важлива робота.
— Який виклик запам’ятався вам найбільше?
Один із виїздів після ворожого обстрілу. Ми два дні відкопували залишки засобів повітряного нападу. Були величезні вирви, і нам вдалося витягнути майже вцілілі дві ракети. Це була надзвичайно складна, але командна робота з потужним результатом.
— Яке головне повідомлення ви хотіли б донести до цивільних щодо мінної небезпеки?
Головне — не чіпати. Не підходити, не різати, не кидати у вогонь, не намагатися взаємодіяти з підозрілим предметом будь-яким чином. Якщо є сумнів — телефонуйте в ДСНС.
Буває, що люди плутають вибухівку зі шматком труби чи глечиком. Але це не проблема. Виклик фахівців — це правильне рішення, і за це ніколи не буде покарання. Краще сто разів перестрахуватися, ніж один раз помилитися.
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
