«Коли летіла в космос, брала з собою маленький прапор України», – астронавтка Гайдемарі Стефанишин-Пайпер | Львівська мануфактура новин
Підтримати проект
регіональні новини
«Коли летіла в космос, брала з собою маленький прапор України», – астронавтка Гайдемарі Стефанишин-Пайпер
14 Жовтня, 17:18
logo-black

«Коли летіла в космос, брала з собою маленький прапор України», – астронавтка Гайдемарі Стефанишин-Пайпер

Софія Мінджоса

Сьогодні, 14 жовтня, у Tech Startup School на вул. Колесси, 2 у Львові відбулася зустріч молоді з астронавткою NASA українського походження Гайдемарі Стефанишин-Пайпер. Жінка завітала до Львова з нагоди Всесвітнього тижня космосу.

Батько Гайдемарі народився в селі Якимів Кам’янка-Бузького району. У 1940-х роках емігрував за кордон. Спершу поїхав до Німеччини, а згодом – в Америку. Там одружився з німкенею Адельгейдою і у них народилася донька.

Зустріч запланована на 11.00. О 10.45 місць в аудиторії практично немає. Вільні лише стільці, які стоять ззаду. Присутні вирішили стояти у проходах, аби лиш краще побачити гостю.

«Треба було більше приміщення обрати. Не поміщаються всі», – каже літня жінка до свого чоловіка.

Хоч зустріч організовували для молоді, та в залі зібралися люди різного віку – і  школярі, і пенсіонери. Усі прийшли послухати про космос.

Коли в аудиторію заходить Гайдемарі, усі встають і вітають її оплесками. Жінка розмовляє українською, однак із сильним акцентом.

«Я ніколи й подумати не могла, що стану астронавткою. Мені подобалося літати в літаку. Моя мама німкеня, тому ми іноді літали в Німеччину. Мені це було дуже цікаво. Пізніше я вирішила, що хочу стати пілотом, але оскільки мала поганий зір, то не пройшла фізичний відбір. Згодом я подумала, що можу пов’язати свою кар’єру з водою, у нас в Мінесоті було озеро, тому я вирішила стати водолазом. Це було трохи важче, ніж плавати в басейні, – жартує Гайдемарі. – У мене на роботі працював офіцер, який багато говорив про NASA. Він розповів мені, що для того, аби стати астронавтом, не обов’язково бути пілотом. Потрібно лише закінчити технічний університет, а я вчилася на спеціальності машинобудування. NASA шукали астронавтів, які б будували станцію в космосі. В той час я керувала підводними кораблями. Подумала, якщо керую кораблями під водою, то чому б мені не будувати станцію в космосі».

Після цього жінка переходить на англійську мову. Каже, української її навчив батько. Однак про космос вони не розмовляли, тому вона не знає професійної термінології українською. Гальдемарі розповідає про свій перший досвід у відкритому космосі.

«На станції були сонячні панелі, іноді деякі їхні елементи ламалися. Нам потрібно було їх ремонтувати. Якось на одній з поверхонь розлилася певна речовина, і я мала її вичистити. Тоді у мене був величезний ящик, в якому були сумки з інструментами. Коли я почала їх діставати, то не втримала одну з сумок, і вона вилетіла у відкритий космос. Я одразу подумала, що треба стрибати і пробувати її впіймати. Але добре, що цього не зробила. Знаєте, ми прив’язані за трос, який має 25 метрів. Але це все одно дуже страшно, бути за 25 метрів від станції. На випадок, якщо він порветься, в задній частині рюкзака є невеликі двигуни, за допомогою яких можна добратися до станції. Тоді я й вирішила, що краще не стрибати по сумку і не бути тим першим астронавтом, який застосує ці двигуни. Бо раніше ними ще ніхто не користувався. Тому я подзвонила в центр управління польотами і розповіла про те, що сталося. В мого колеги була ще одна сумка з інструментами, і ми ними поділилася”, – каже астронавтка.

До астронавтки виходить президент Українського геодезичного товариства Ігор Тревого і вручає їй срібну медаль з позолотою – відзнаку за заслуги у геодезії та картографії першого ступеня.

Тепер слово надають слухачам. Кожен може поставити своє запитання Гайдемарі. У залі одразу безліч людей підіймають руку вгору. Багатьом цікаво, як космонавти готуються до польоту в космос.

«Тиждень перед запланованим польотом ми перебуваємо в спеціальному центрі в Хьюстоні. За 4 дні вилітаємо на місце старту у Флориду. Весь екіпаж летить окремими літаками. Там в переддень старту ми вже організовуємо невелику вечерю, на яку можемо запросити до 4-х близьких людей. Перед тим усі повинні пройти медогляд, щоб не пронести якусь інфекцію. Також не дозволяють приводити маленьких діточок. На щастя, моєму сину тоді вже було 16 років. Крім того, кожен може запросити одну людину на сам старт польоту. Тобто люди можуть походити по території космодрому і навіть зайти в шатл. Коли я перший раз летіла, то приходив мій чоловік, а коли вже вдруге – син. От тільки нам не можна підходити близько один до одного. Лише помахати рукою здалеку і крикнути щось», – говорить жінка.

Астравтка розповідає, що летіти від землі до орбіти 8,5 хвилин. Усю Землю вони пролітали за 90 хвилин.

«Коли ми тільки вилітаємо, то може бути відчуття нудоти. Деякі члени екіпажу блювали. Тоді для мене було головне – не дивитися на них, щоб саму не знудило. Зараз для цього вже дають пакети», – сміється Стефанишин-Пайпер.

Після 2-3 днів в невагомості організм пристосовується. За такий самий час тіло приходить в норму після польоту. Гайдемарі каже, що після приземлення вона самостійно виходила з шатлу, бо була в космосі не так вже й довго. Однак люди, які проводять в космосі довгий час, не можуть ходити. Їх після приземлення виносять на ношах.

«Перед польотом кожен може скласти своє меню. На борту нема холодильника, тому всі продукти або висушені, або у спеціальному пакуванні. Це звичайна їжа, яка трохи відрізняється за смаком. Однак в космосі графік дуже щільний, тому ми не мали часу, щоб часто їсти. Під час першого польоту я схудла на 4-5 кг, – каже астронавтка. – До речі, у шатл можна брати з собою айпод і слухати музику. Треба заздалегідь сказати, яку музику ти хочеш, і NASA тобі її завантажить».

Однією з найбільших проблем в космосі жінка називає довге волосся.

«В космосі дуже важко мити волосся. Крім того, його треба постійно заплітати, бо інакше може десь застрягнути, – говорить Гайдемарі. – У шатл нам дозволяли брати якісь маленькі пам’ятні речі. У мене завжди були сімейні фотографії, невеликий прапор України, емблема моєї школи та пласту”.

Після зустрічі усі аплодують Гайдемарі. Хтось дарує квіти. На виході з аудиторії усім присутнім роздають фотокартки із зображенням Гайдемарі.

Востаннє на Львівщині жінка була у 2007 році. Тоді вона відвідала село Якимів Кам’янка-Бузького району, де народився її батько. Там у астронавтки було 15  двоюрідних братів і сестер. Гайдемарі в той день зустрічало усе село.

Наступного разу жінка планує приїхати до Львова весною. Можливо, вона навіть читатиме лекції у  Львівській Політехніці.

Фото: Софія Мінджоса

Відео