«Коли приїхали до Львова, лікарка здивувалась, що син досі живе»: двом братам із Дрогобиччини потрібні кошти на лікування

реклама

«Назарчик погано говорив змалечку. У три роки сказав перші “мама” та “тато”. Лікарі поставили йому діагноз “затримка психомоторного розвитку”. А у сім років в дитини стався перший напад епілепсії. Дальше вони були частими, іноді по кілька разів на день траплялися. Неможливо було дивитися, як дитина мучиться. Куди тільки з малим не їздили, – розповідає жінка. – Івасик народився в належний термін і повністю здоровим. В 4,5 місяців вже пробував сідати, гарно тримав голову та спинку. У 6,5 ми зробили йому прививку АКДП у сільській амбулаторії, з того часу дитину як підмінили. Спочатку нога опухла, пішла температура. Далі син почав ніжку підгинати під себе. З дитиною просто на очах починало щось робитися. Рухи неконтрольовані. Зверталися по лікарях, майже всі визнавали неофіційно, що причиною могла стати щеплення, але ж офіційно ніхто про це не каже й досі».

«В Івасика з часом почалися ще й судоми, йому ставало зле. Мені порадили звернутися в клініку Казявкіна, в Трускавці. З того часу постійно проходимо там курси. Пам’ятаю, як через кілька процедур приїхали на обстеження до Львова, то лікар Івасика здивувалась, що дитина моя ще досі жива. Не давали йому шансів. А йому й справді кращає від таких занять. Я з кожним новим разом бачу результат. Якщо раніше навіть одягнути не могла дитину, бо тіло було, наче дерев’яне, ручки-ніжки не розгинались, то зараз все інакше. Спеціалісти з дитиною радять постійно працювати. Кажуть, дуже було б добре, якби він постійно займався на такому електричному велотринажері, це б тренувало його м’язи на ногах. І він би мав шанс встати. Правда, грошей на такий апарат зовсім не вистачає. Новий дуже дорогий, може, десь би вдалось вживаний дістати», – додає Лідія.

«Тільки памперси і ліки купити – треба купу грошей, щось відкласти на реабілітацію, на життя майже не лишається. Господарства великого завести не можемо. Бо, коли я з дітьми на лікуванні, чоловік сам просто не дасть ради. На рік із Івасиком проходимо по 4 курси терапії у Казявкіна, це по 20 тисяч кожна. Назарчик їздить з нами. Півроку тому в старшого сина стався страшний напад епілепсії, він впав і вибив собі 3 передні зуби. Крім того, коли у нього напади, дитина сильно стискає обидві щелепи і від цього у нього геть зіпсувались задні зуби. Вони болять його, має сильні набряки в роті. А полікувати не так просто. Лікарі радять під загальним наркозом, щоб не мучити і не провокувати дитину. Сказали, така процедура в 30 тисяч обійдеться. Це дуже багато для нас, бо відкласти зовсім нема з чого», – пояснює мати.

«Хотілося, аби був такий чарівний укол, який можна було застосувати, і обоє моїх дітей одужали б. Але так нема, я мушу лікувати синів все життя. Іноді це дуже важко. Благодійні фонди мають певну визначену кількість родин, яким помагають. Час від часу ми попадаємо в цю кількість і нам проплачують один курс лікування. Решта мусимо викручуватися якось самі. Тому вдячні всім, хто небайдужий до нашої біди і підтримує», – каже Лідія Костик.