«Любіть своє»: Мирослав Маринович розповів про єдність України, власний шлях у дисиденстві та любов до Львова

реклама

3 травня у дворику львівської Ратуші відбулася зустріч із Мирославом Мариновичем — дисидентом, колишнім політв’язнем, правозахисником, публіцистом, релігієзнавцем і Почесним громадянином Львова. Модераторкою розмови була інтервʼюерка та співзасновниця книжкового клубу «Вовчиці» – Емма Антонюк.

На публічну розмову могли прийти всі охочі. Вхід був вільним, за умови попередньої реєстрації.

У контексті святкування дня міста, темою дискусії став сучасний Львів, його культурна вага й роль у формуванні української національної свідомості, а також зміни в Україні за останні десятиліття.

Подія розпочалася з вшанування памʼяті Героїв хвилиною мовчання. Вступне слово, а також представлення гостей було за мером міста Львова – Андрієм Садовим.

Мирослав Маринович, відповідаючи на запитання Емми Антонюк, розповів про становлення власної самоідентичності, власний шлях, мрії та переконання, а також загальне уявлення та ставлення до Львова.

Про стосунки з матірʼю дисидент згадує:

«І мати мене просила: “Тільки я тебе прошу, не ставай членом підпільної партії, якоїсь підпільної групи”. “Добре, мама, не буду”, – обіцяв я їй. Тоді прийшов час Гельсінської групи, я став її членом. Мама про це довідалася, сплеснула руками і каже: “Дитино, я ж тебе просила не ставати членом підпільної групи”. “Мамо, вибачте, Гельсінська група не підпільна”. Ми про це заявили.»

Одне з питань інтерв’юерки також торкнулося відмінності Львова у контексті зросійщення більшості територій України.

«У випадку України, кожен українець озирнеться на попереднє покоління і побачить, що кожне з них боролось в той чи інший спосіб. Ми маємо історію боротьби. Дивовижним героям, які пройшли через катування в російських тюрмах, я кажу, що мені соромно сьогодні перед вами говорити про якісь свої страждання в таборах, бо я не прийшов через те, через що прийшли ви. А вони мені кажуть: «Ви нам передали естафетну паличку». Саме це дала мені Галичина, це дав мені Львів, цю історію боротьби, оцю впевненість у тому, що я йду потрібним шляхом».

Емма Антонюк також додала, що їй страшно від того, що не кожен українець бачить цю історію. Постає питання: що робити, якщо більше третини українців вважають, що в школах мають викладати російську і нехтують історією боротьби за визволення.

Емма Антонюк, згадуючи про те, як у 28 років Мирослав Маринович став політвʼязнем, потрапивши в карцер, запитала про його готовність до цього.

«Вступаючи в групу, ми з моїм другом Миколою Матусевичем чітко знали, що ми будемо заарештовані. Ми до цього готувалися, ми розуміли, що це буде. Потім КГБ нам нагадав про це. Коли заарештували 5 лютого Миколу Руденка і Олексу Тихого, нас з Миколою схопили в Києві близько до теперішнього Майдану Незалежності. Запихнули в авто, завезли в КГБ і дали на підпис, що ми ознайомлені з попередженням, що якщо ми не припинемо діяльність в групі, то ми будемо заарештовані. Ми не припинили, відповідно, ми були заарештовані 23 квітня 1977 року. Перша думка: “Ага, це виглядає так”. Бо пів року я чекав, коли мене нарешті заарештують. Тобто, готовність була», – коментує Мирослав Маринович.

Також інтерв’юерка провела коротке бліц-опитування щодо місць у Львові та міфів про місто. До них публіцист також розповів особисті історії з життя.

Також прозвучали два запитання від гостей заходу.

На перше запитання: «Чого б Львів міг би повчитися у Харкова, і що б навпаки Харків міг би повчитися у Львова», Мирослав Маринович відповів, що передусім і Львів, і Харків мали би навчитися пошануванню болю іншої сторони, іншого міста.

Емма Антонюк також доповнила:

«Зараз кажуть, легко любити Україну, коли ти з Галичини чи з Буковини, бо це зразу твоя була ідентичність. І тут утворюється проблема, бо ми одне одному не вороги. І проблема нашого болю в росії, там вороги».

Друге запитання стосувалося ймовірних часів, коли наше суспільство буде повністю об’єднане.

«Я вірю в це, я переконаний, що це станеться, десятиліттями, якщо не століттями, Україна мріяла про єдність у специфічний спосіб. А єдність полягає у багатоманітті. Бо на Майданах стояли люди з різних регіонів України, але вони робили спільну справу, вони захищали спільну справу. І були єдиними. Тому не вимагаймо гомогенності, не вимагаймо одне одного, щоб ми співали в унісон. Наш хор український буде співати завжди різними голосами. Моє традиційне питання до слухачів таке: коли ми слухаємо хор, нам подобається, як вони співають. А чому подобається? Вони ж співають різними голосами: сопрано, бас, альт. А чому нам подобається? Бо вони співають одній тональності. І тому зберігаємо це, вміємо це зберегти, і шануємо одне одного, тож прислухаймося до тих різних голосів, і робімо це в одну тональність. Любіть своє. Ось моє послання вам. Як ви будете любити своє, як ви будете утверджувати своє, ви будете робити найголовніше. Нам потрібен оцей ефект, щоб наше українство було таким гарним, щоб до нього потягнулися всі. І це буде найуспішніша українізація України. Якщо ми це будемо робити через агресію, через ненависть, через примус, буде спротив. Отже, я закликаю вас до того, щоб світло і гарно утверджувати українську», – розповідає Мирослав Маринович.

Емма Антонюк також анонсувала зустріч у неділю 4 травня в «Книгарні Є» на проспекті Свободи . Це буде публічна бесіда, про книжки, про моду, стиль, материнство, жіночий рух, тощо.

На завершення зустрічі відбулося нагородження почесних львівʼян грамотами від мера міста.

Коритко Софія

реклама