Свої дитячі роки пан Василь згадує, ледь стримуючи сльози. Народився у багатодітній сім’ї, тому з 8 років почав працювати в колгоспі, який називає коротко – рабство. Після закінчення 7-річної школи юнак завдяки щасливому збігу обставин вступив у Каспійське вище морське училище, яке закінчив на відмінно.
Після цього на хлопця чекала холодна крайня північ. Чоловік 12 років прослужив у морській авіації в Північній Атлантиці, але через складний клімат подружжя вирішило переїхати у Севастополь. Так пан Василь почав працювати у Севастопольському лісотехнічному інституті. Звідси довлось тікати у 2014 році.
З початком повномасштабного вторгнення військ рф жителі Ірпеня масово почали покидати свої домівки. В 10-поверховому будинку залишились вони вдвох і ще одна жінка, згадує Василь Григорович. Згодом внучка з чоловіком забрали стареньких в Київ. Але після цього на них чекав ще один переїзд, адже в Києві було небезпечно залишатися. У Дрогобич добиралися цілих 16 годин.
16 березня подружжя прибуло в Підбузький геріатричний пансіонат. Доглядом та своїм помешканням задоволені, кажуть працівники та медсестри лікують й добрим словом. Минулого тижня пан Василь відсвяткував своє 86-річчя, а 10 вересня виповниться 65 років, як подружжя побралося.
