Музею тоталітарного режиму на Львівщині не буде: чому відмовилися від цієї ідеї

реклама

Анонсованого раніше Музею тоталітарного режиму на Львівщині не буде. Про це в ефірі проєкту «Погляд з Хмарочоса» заявив радник начальника Львівської ОВА і член робочої групи з декомунізації Олег Радик.

«Музею не буде, бо спершу дрони – тоді стадіони. Я теж був за музей спочатку, але коли ми порахували, коли нам митці і люди, які хочуть робити музей порахували… А це реально виходить кілька десятків мільйонів гривень то ми від цього відмовилися, бо для цього справді потрібні великі кошти. Інвесторів на це немає, а давати з бюджету – люди би нас не зрозуміли», – пояснив він.

Олег Радик додав, що здебільшого жодної цінності демонтовані скульптури не несуть, бо їх, мовляв, штампували однаковими від Владивостока до Закарпаття.

Іншої думки дотримується відомий мистецтвознавець і галерист Павло Гудімов. Разом з іншими митцями та істориками він був автором ідеї про створення такого місця, де будуть зібрані зразки радянських творів мистецтва і не тільки.

«Йшлося про створення Центру тоталітарного минулого, де ми мали би розбиратися з цим минулим. Я в жодному разі не є прибічником, щоб такі проєкти робити іграшковими, розважальними. Це має бути глибокий момент дослідження, виставок, експозицій певного досвіду, історії, артефактів… Я думаю, що такий проєкт мав би дуже цивілізовано показати нам нас і нас назовні, як ми позбавляємося цього тоталітарного минулого, як ми його досліджуємо і як ми з ним прощаємося… А просто розсипати пам’ятники і сказати, що декомунізація закінчена … Знаєте, скільки ще совку живе в нас всередині? І це дуже важко визнавати. Це більш глибинний рівень. Це вам не з бетоном боротися», – пояснює Павло Гудімов.

За його словами, представники робочої групи з декомунізації раніше звернулися до нього з переліком об’єктів в області, які підлягали демонтажу.

«Я відмітив ті позиції, які мають культурну цінність, зроблені в одному екземплярі відомими скульпторами. І не дивлячись на це, я так розумію, ті пам’ятники були просто знищені фізично. Так, вони мали історичну цінність, деякі мали культурну цінність і для радянського часу були революційні. І деякі з них мали високу художню цінність», – каже Павло Гудімов.

Серед таких пам’яток він виділив, зокрема, Пам’ятник бійцям Першої кінної армії Валентина Борисенка в Олесько, скульптуру в Жовтанцях авторства Петра Кулика.

Пам'ятник бійцям Першої кінної армії Валентина Борисенка в Олесько

Пам'ятник в Жовтанцях авторства Петра Кулика

Також Павло Гудімов згадав пам’ятник Скорботній матері Валентина Борисенка, який стояв в Дрогобичі і який, на його думку, можна було залишити, але дати пояснення, що це є один з образів радянської меморіальної пропаганди.