У межах львівського Тижня скульптури відбулася екскурсія, під час якої куратор проєкту Павло Гудімов та скульптори Володимир Семків і Денис Шиманський розповіли про ідеї, сенси та тонкощі створення скульптур і їхнє розміщення у міському просторі. Про це повідомили у пресслужбі міськради.
Скульптор Володимир Семків, автор тимчасової інсталяції «Бульбашка» перед Львівським національним академічним театром опери та балету імені Соломії Крушельницької, пояснив, що локацію обрали не випадково — у різні часи на цьому місці колись стояли різні монументальні символи: польська кінна статуя короля Яна III Собеського, пам’ятний знак на честь Адольфа Гітлера та пам’ятник Леніну. Тож “Бульбашка” це роздум про природу та тимчасовість монументальних символів.
«Сьогодні на цій площі немає жодного монумента. Вся монументальна пропаганда — це бульбашка: рано чи пізно тоталітарні режими втрачають силу й зникають. Тому — це «Бульбашка», символ крихкості й тимчасовості. Металева рука, яка тримає рожеву бульбашку символізує ілюзію. Ми всі живемо в ілюзіях, у своїх бульбашках. Це щось дуже крихке, але водночас ми міцно за це тримаємося», — ділиться Володимир Семків.
Простір Львова прикрашають й інші роботи Володимира Семківа — зокрема, «Зажата» (на площі перед театром імені Леся Курбаса) та «Ноги» (біля пам’ятника героям ЗУНР). Митець розповідає, що всі його роботи створювалися без назв — він прагне, аби глядач самостійно знаходив у них власний сенс.
Натомість скульптор Денис Шиманський, автор серії мініскульптур, встановлених у різних локаціях Львова, наголосив, що його роботи покликані спонукати містян придивлятися до вже давно знайомих місць і відкривати їх по-новому завдяки його втручанню.
«Я хотів створити своєрідну інтелектуальну гру з містом — щоб людина зупинилася, подумала, відчула. Усі скульптури я робив відповідно до місця, де їх розміщував — щоб між ними і простором виникав діалог», — зазначив він.
До прикладу, на місці сучасної площі Коліївщини колись був єврейський квартал, а там, де зараз фонтан — криниця, до якої львів’яни приходили набирати воду. Саме тому Денис Шиманський створив двох людей, які прийшли із глечиками по воду, вони спілкуються між собою як приятелі, розповідають про плани на день чи обмінюються думками.
“Для мене це асоціюється з рутиною, однак не в негативному контексті. Я хотів показати, що рутина — це про стабільність, коли ти бережеш енергію. Таке просте спілкування двох людей біля криниці — це про обмін досвідом, інформацією. Нам братує тої простої рутини сьогодні”- зазначає митець.
