«Незламні»: як у Городку створювали історичний фільм (Трейлер)
Марія Оринчак
У неділю 5 травня у кінотеатрі в Городку відбулась прем’єра фільму «Незламні». Стрічка розповідає про знакову подію українського націоналістичного підпілля у міжвоєнний період. Відтворено напад 30 листопада 1932 року на поштове відділення у містечку Городок. Режисером короткометражки є військовий капелан, священик УГКЦ Михайло Греділь.
«Події, що зображені у фільмі, зафіксовані у пам’ятнику біля колишньої пошти у Городку, – розповідає LMN один з акторів фільму Тарас Елейко. – Вшанування пам’яті цих днів припадає на кінець листопада. Тоді традиційно відбувається панахида та інші поминальні заходи. Але чомусь раніше на них приходило від сили 20 людей. Це вже зі зусиллями районної влади та адміністрації. Коли пробував спілкуватись з людьми, виявлялось, що ніхто толком про цей пам’ятник і про ті події не знає. Хтось говорив, що це пам’ятник чотирьом бандитам або рекетирам, або ще якісь дурниці. Власне, усвідомили, що люди нічого не розуміють про ці події. А донести цю інформацію традиційними методами – історичними уроками, круглими столами – практично неможливо».
Тоді в отця Михайла Греділя народилася ідея зняти фільм. Спочатку він планувався як документальний – недовгий за часом, наповнений виключно історичними фактами. А потім у процесі роботи захотіли додати художніх кадрів, зробити короткометражку такою, яка б справді зацікавила широку аудиторію глядачів.
«Фактів назбиралось чимало, і так короткометражка стала ледь не повноцінним фільмом тривалістю 50 хвилин. Дуже важливо, що отцю Михайлу вдалось залучити велику кількість городківчан. Люди, які були задіяні в зйомках цієї історії, понесуть її у свої середовища, як мінімум правдиво пояснять своїм родинам», – розповідає Тарас.
Кошти на зйомки збирали серед своїх друзів та знайомих. Отцю Михайлу вдалось знайти волонтерів, які також перейнялись темою фільму та відпрацювали на повну.
«Кожен представник «Апостольської Чоти» (громадська організація, – LMN) мав свою допоміжну роль. Як бджілки, носили усі декорації, встановлювали освітлення, дим-машину. Знайшли дівчат-гримерів, були зйомки у такі холодні дні, що вони просто замерзали. Але трималися до останнього. На стільки все злагоджено, гарно працювало, що навіть не передати словами».
Тарас розповідає, що було таке, що планували завершити зйомки ввечері о 18.00, а затягувалось до першої ночі:
«Отцю вже руки відпадали від тої камери. Хотілось зробити все з першого дубля. А потім сідали, передивлялись, і доводилось переробляти. Звичайно, бракувало нам часу, бракувало можливостей, бо коли переглядали, кожен хотів щось змінити у своїй грі. Але, на жаль, не завжди була можливість. Та ніхто нікуди не втікав, працювали до останнього. Робота у такому жертовному колективі дає надію на майбутні успішні проекти. Розуміємо, що ми «перенавантажили» отця Михайла, бо він був і сценаристом, і режисером, і оператором, і водієм, і монтажером, і костюмером, і реквізити готував, і взагалі забезпечував життєдіяльність усієї групи. У наступних проектах плануємо забирати в нього трохи тих повноважень, щоб він більше на творчій роботі акцентував свою увагу».
Зйомки кінострічки розпочались ще у серпні 2018 року. Більшість акторів – аматори, які в основному мають роботу, зовсім не пов’язану з фільмами.
«Було таке, що находу міняли слова, щось додавали, щоб оживити кадр, – каже Елейко. – І така імпровізація виходила досить непогано. Не було ніякої авторитарності, ніяких протестів. «Давайте спробуємо» – і пробували».
Художній фільм, на думку акторів, вдався дуже динамічним, таким, що тримає глядача у напрузі до останнього кадру і змушує навіть самих акторів пустити сльозу. Такої ж думки і ті, хто вже переглянув кінострічку.
«Як на мене, таких фільмів вартує знімати якомога більше і показувати якнайширшій аудиторії. Фільм надзвичайно сильно передає атмосферу тих страшних часів. Вчить нас, українців, більше цінувати свободу», – каже Тетяна Криворучко-Фалат.
«90% акторів я знаю особисто. І попри те, що майже всі авони – аматори, фільм вийшов напрочуд професійним. Впродовж фільму ми плакали, бо події, зображені у ньому, тісно переплітаються з сучасними українськими реаліями. Які ті хлопці молоді, освічені, відважні. І, на жаль, їм доводиться захищати Україну, ризикуючи власним життям», – розповідає Юлія Мацько.
«Фільм справді вартий уваги. Дуже якісно і професійно знятий. Хочеться переглянути стрічку ще. Тішить також, що на прем’єру прийшло багато людей», – каже Богдан Будний.
Наступного тижня фільм покажуть у Трускавці та Пустомитах, а згодом і у Львові. Вхід вільний.
Завтра картину знову можна побачити у Городку, в кінотеатрі на вул. Парковій. Початок о 19.00.
Зарплата очільників громад Львівщини на другому році війни: хто у трійці лідерів
Найближчим часом наші менеджери дадуть відповідь
