Поки мама була в окупації: у Львові чоловік два місяці дбав про дворічного сина з онко

реклама

Мужній татусь із Запорізької області майже 2 місяці самотужки дбав про свого 2-річного сина з онкозахворюванням, поки мама хлопчика перебувала в окупації. Про цей розповідає Західноукраїнський дитячий медичний центр.

60-річний Григорій разом із сином Богданчиком потрапили у Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр зі складним онкологічним захворюванням. 1,5 місяці наші медики разом із родиною борються із рабдоміосаркомою орбіти, яка вразила око малюка.

«Я не дав згоди на видалення цілого ока. Подумав, якщо зір не пропав, то варто поборотись за око. Тож дозволив вирізати лише пухлину», — розповів тато Богданчика.

Утвір на оці малюка видалили в лікарні ім. Філатова. А головне, спеціалізоване, лікування рабдоміосаркоми розпочалось в дитячій лікарні, куди тато звернувся за порадою одеських лікарів.

«Лікування злоякісної пухлини складається із кількох етапів: спочатку хірургічне видалення, потім хіміотерапія, іноді променева терапія. Батько, дізнавшись, що у нашій лікарні можна пройти всі наступні етапи лікування, відмовився від евакуації за кордон», — пояснила онкологиня Центру Христина Запоточна.

Проблеми з оком у малюка зауважили через кілька днів після ворожого нападу, на той час їхнє містечко уже перебувало в окупації.

«Коли одного дня у Богданчика набрякла повіка, ми подумали про «ячмінь». Але припухлість лише збільшувалась і дуже скоро око опустилось і почало виходити за межі очної впадини. Тішило те, що зір у синочка зберігався, хоча він скаржився на роздвоєння зображення», — пригадує 39-річна мама Тетяна.

Виїхати з окупованої території татові і сину вдалось лише із шостого разу, під сильними обстрілами – спочатку у Запоріжжя, потім в Одесу. Маму хлопчика не пропустили і вона змушена була повернутись додому. Лише на початку червня родині вдалось знову зустрітись усім разом у Львові.

Медики центру кажуть, що татко піклується про синочка не гірше, ніж турботлива мама. А сам Григорій розповідає, що допомогла довголітня служба у поліції, яка навчила не піддаватись зайвим емоціям, а шукати можливості рятувати сина.