“В радянському союзі людей з інвалідністю не було, вони їх вивозили і ніхто їх не бачив, хоча насправді вони були. На жаль, в наш час кількість людей з інвалідністю збільшуються з геометричною прогресією, тому що багато поранених військових, стільки трави, що важко уявити. Вони ще не всі реабілітувалися і не всі мають відвагу вийти на вулицю. У Львові роботи не початий край. Так–роблять, так– стараються, але мені прикро, що це почала робити коли в країні війна. Якщо ми себе вважаємо європейською і демократичною країною, то ці речі мали бути закладені по проектних кресленнях, коли будують новобудови. Коли я їду в магазин або десь інше, то відкриваю Google-карту і дивлюся на фото чи є пандус, чи я зможу заїхати і дати собі раду. Я знаю точно, що в більшості випадків його немає. І це мова йде про нові будівлі, а не про старі”, – каже спортсмен.
