“Для того, щоб було відчуття різдвяного духу, щоб згадати домашню атмосферу, ми спільно готували вечерю, старалися дотримуватися усіх традицій, – розповідає Микола Кріль. – Були з нами хлопці з інших областей, які уперше бачили такі звичаї. Хтось вперше ліпив вареники, хтось імпровізував над пампушками і кутею. Спільна молитва, коляда. Щоразу, згадуючи це, дякую волонтерам, які нас забезпечували необхідним, тим, чого там не купиш. Марія Мачульська (волонтерка з Самбора – LMN) весь час дзвонила, запитувала, що потрібно. Пам’ятаю, як на саме Різдво ми поїхали на завдання, бо наші війська просувалися вперед і потрібна була наша допомога. Завжди і всюди відчувалася підтримка рідних, де б ми не їздили і не ходили, навіть холод переносився по-іншому. Зв’язок із ними в ці дні був дуже важливим».
