Підтримати проект
регіональні новини
Написати нам
“Щодня ми боремось зі смертю”: львівський кардіолог Василь Процько
17 Серпня, 09:20

“Щодня ми боремось зі смертю”: львівський кардіолог Василь Процько

Не так давно у Львівській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги запрацювало новостворене відділення кардіології та реперфузійної терапії, а очолив його молодий лікар з багаторічним досвідом, інтервенційний кардіолог Василь Процько. Інформаційний портал “ДІЛО” розповів, як 33-річному спеціалісту вдалося досягнути таких результатів. Про кардіологію, зміни в роботі лікарні та зокрема відділення, ну і, звісно, про вибір у житті та порятунок життів у розмові з Василем Процьком.
  • Василю, як почалася ваша медична стежка, чому саме кардіологія?

Фах лікаря допомогли обрати батьки. Мій тато є лікарем у містечку Рудки Самбірського району, можна сказати, він там земський лікар, до речі, має статус заслуженого лікаря України. Мама моя – фармацевт, працює в аптеці. Старший брат також лікар-хірург, завідує відділенням реконструктивної хірургії в онкоцентрі у Львові. Тобто з дитинства у нас була привита любов до медицини, батько постійно працював, у відпустки не ходив, тому, вирісши в такій атмосфері, ми з братом теж стали лікарями.

А кардіологію я вже сам обрав, хотів лікувати серце, адже це найбільш важливий орган і найбільш чутливий орган. Ще навчаючись у медуніверситеті, почав працювати спершу санітаром, згодом став медбратом у відділенні реанімації у медичному центрі «Богдан», був колись такий заклад. Лікарем почав працювати в районній лікарні у Пустомитах, власне терапевтом, але недовго, оскільки поступив у клінічну ординатуру, це так би мовити підвищення кваліфікації протягом 2 років. Після закінчення ординатури захистив кандидатську дисертацію. З 2010 року працюю лікарем-кардіологом у Львівській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги. До речі, після захисту дисертації  навчався ще у Франковому університеті у Львові, де отримав другу освіту – спеціаліста з міжнародного права. Можливо, ця професія ще мені стане у пригоді, адже міжнародне медичне право починає стрімко розвиватися.

  • Нещодавно ви стали завідувачем відділення, як думаєте, чому обрали саме Вас?

Взагалі кардіологія – досить широке поле для діяльності. Щодо мене, то я інтервенційний кардіолог, роблю малоінвазивні оперативні втручання, через судини, як от коронаграфія і стентування судин при гострому інфаркті міокарда чи при ішемічній хворобі серця. Хочу підкреслити, що далеко не кожен кардіолог володіє цією методикою. Також практикую фактично усі методи функціональної діагностики серцево-судинної системи. Стажувався у Німеччині, Польщі, Франції, також пройшов чимало курсів спеціалізації у Києві. Окрім цього, володію методикою постановки імплантації кардіостимуляторів. Це важливий фактор, адже мабуть жоден кардіолог сьогодні цього не практикує. Постановкою кардіостимуляторів займаються здебільшого кардіохірурги. Ну а ми, інтервенційні кардіологи, це такі проміжні містки між кардіологами та кардіохірургами. Думаю, саме через цей професійний досвід мені довірили розвивати відділення. До того ж, в час реформ у нашій лікарні можливість розвиватися та рухатися вперед отримують багато молодих енергійних спеціалістів, як на мене, це круто.

  • Як відчуваєте себе у новому амплуа, складно чи все-таки роки практики додають впевненості?

Справа в тому, що наше відділення – новостворене. Раніше це були два окремі, одне кардіологічне, друге так зване інфарктне. Сьогодні вони об’єднані в одне – відділення кардіології та реперфузійної терапії. Звісно, трохи складно згуртувати усіх, до цього вони конкурували між собою. Окрім того, робота у період пандемії теж впливає, бо ніби і звикли, та все ж навантаження на лікарів багато, хворих щораз більше. Зрештою, свою місію на посаді завідувача бачу у тому, щоб правильно вибрати людей та спрямувати їх на більш вузькі спеціалізації у роботі відділення. Хтось повинен займатися консервативним лікуванням пацієнтів, хтось інтервенційним, хтось має імплантувати кардіостимулятори, хтось скеровувати хворих до кардіохірурга, тобто моє завдання вибрати людей і розвинути їх.

  • Виходить, ви дещо змінюєте роботу відділення?

Певною мірою, оскільки в лікарні запрацювало відділення каріохірургії, якого не було раніше. Ми лікували пацієнтів, але якщо була потреба у відкритій операції на серці, скеровували до Києва, або в обласну лікарню чи кардіоцентр у Львові. Тепер маємо у нас замкнутий цикл, ми консультуємо хворих, до нас поступають зі «швидкої», лікуємо як консервативно медикаментозно, так інтервенційно інвазивно, власне те, що роблю я, або направляємо до наших кардіохірургів. Для нас це новий досвід, адже пацієнтів треба підготувати до операції, зробити обстеження. Також я впроваджую імплантацію кардіостимуляторів. Раніше в нас електрофізіологічні процедури не проводилися, тепер будемо робити.

  • Важко працювати з серцем, щодня боротися за життя пацієнтів?

Досить складно психологічно, тому що серцево-судинна патологія, на жаль, перша в структурі летальності. Без перебільшення скажу, що у відділенні фактично кожного дня вмирають люди. Що характерно, останнім часом все більше молодих працездатних людей. На жаль, причиною смертності здебільшого стає гостра серцево-судинна патологія, інфаркт міокарда. Тому психологічно дуже важко, коли щодня ми боремося зі смертю.

img_1409-400x300
  • За стільки років практики точно маєте власний рецепт відпочинку, поділитесь?

Моє хобі – спорт, в ньому релаксую по-спражньому. Люблю плавання, воно дуже добре знімає стрес після важких робочих буднів. Кайфую від природи та подорожей. Та найбільший заряд енергії отримую вдома чарівної дружини та 2-річного синочка. До речі, щодо спорту, то у 2013 році в Польщі зайняв друге місце у вільному стилі на європейському чемпіонаті з плавання серед лікарів.

  • Завершимо нашу розмову на позитиві, тому можливо пригадаєте гарну історію з вашої практики….

Запам’ятався один випадок, це було одне з початкових чергувань, ще й у мій день народження. Серпень, спека, чоловік фарбував дах, і там в нього стався інфаркт, він втратив свідомість, довелося викликати бригаду рятувальників, щоб знесли його, після того «швидка» доставила його в лікарню. Я прийняв того пацієнта, який був без тиску, без пульсу, фактично, без ознак життя. Хоча тоді ще не було інвазивної допомоги, як сьогодні поширеної коронаграфії та стентування, я врятував чоловіка, зробивши тромболізис, ми розчинили тромб, який власне спричинив інфаркт. Через кілька годин пацієнт почувався чудово і казав, що готовий їхати додому. Все завершилося добре, я впорався, та випадок пам’ятається мені дотепер.

img_1575-400x300
Схожі новини