Сьогодні самбірчани провели в останню путь захисника Олега Войтовича

реклама

Світлана Андрейчикова

На міському кладовищі Самбора похоронили ще одного Героя – Олега Войтовича. Попрощатися з померлим можна було у залі камерної та органної музики. Поховали Олега з військовими почестями на міському кладовищі, біля меморіалу Героям України поруч з іншими захисниками. Його серце зупинилося у перший день нового року.

Старший прапорщик Олег Войтович 52 роки прожив у Самборі. Разом з дружиною Світланою виховали двох дітей – дочку і сина, дочекався 3 онуків. Двадцять років відслужив у калинівському полку армійської авіації, вийшов на пенсію. Та війна в Україні не давала спокою тепер вже військовому у відставці. Тож вирішив продовжити службу, підписавши контракт у 704 полку радіаційного хімічного біологічного захисту. За 2 роки служби двічі побував в АТО, а місяць тому повернувся зі шпиталю, де проходив курс лікування. І хоч товариші по службі розповідають, що він ніколи не скаржився на здоров’я, мав проблеми з тиском, серцем. Повернувся з наряду, у який заступав на новорічну ніч, і вдома навіки заплющив очі.

Колеги по службі згадують Олега як надійного товариша, на кого завжди можна було покластися.

«Нам часто доводилося спілкуватися. Не можу сказати, що Олег Степанович належав до числа тих людей, які прагнуть чимось виділитись, чекають подяк, нагород. Ні, він з тих, хто тихо і якісно виконує свою роботу. Пригадую, як хлопці косили траву. Зламалась косарка. Довго чекати не довелося. Він без зайвих слів завіз у майстерню, де одразу ж її полагодили. А скільки праці вклав у ремонт, що й досі триває у нас в частині, де проживають солдати-строковці!», – каже товариш по службі Олега, заступник командира полку з морально-психологічного забезпечення підполковник Ярослав Коновал.

«Я був разом з Олегом Степановичем у зоні АТО, – згадує старший солдат Назар Іжик. – Він у нас старшиною був. І хоч був досвідченим військовим, ніколи не ставив себе вище за інших. А досвід для слушних порад годився. Олег відповідав за забезпечення продуктами. Звісно, усе в армії за розпорядком. Їжа теж. Але пам’ятаю, як сильно хотілось чогось смачненького – то в нього питаєш. Завжди він знаходив чим почастувати».

З усіма побудував передовсім людські стосунки, що сприяло у службі.

«Ніколи не стояв осторонь проблем інших. Завжди готовий прийти на допомогу. Його любили в частині. Пригадую, як він переживав, коли син його мав одружитися. Казав, що от люди прийдуть, а на балкон страшно вийти. То ми з друзями вирішили, що не залишимо це так. Два дні – і балкон не впізнати. Хорошій людині завжди хочеться приємне зробити!»- каже товариш по службі прапорщик Степан Вороняк.

Саме оці людські якості найбільше зворушили товаришів по службі Олега Войтовича. Таким вони запам’ятають його.

«А я найбільше пам’ятаю його сміх. Почуєш – і сам не стримаєшся, – каже капітан Максим Морозю – По службі нечасто ми спілкувалися. А от після… Хоч він по віку мені за батька годиться, з ним надзвичайно легко було спільну мову знайти. Говорити абсолютно на усі теми. Та й поради завжди добрі давав. А ще надзвичайно смачно шашлик готував. Це його улюблене заняття було на зустрічах після роботи. Та й взагалі він любив організовувати такі зустрічі. Приємно коли ти після роботи змучений приходиш, а він вже приготував красиве свято. Душею компанії був».